Абстракція (від латинського abstractio — відвернення),
1) метод наукового дослідження, заснований на тому, що при вивченні деякого явища, процесу не враховуються його неістотні сторони і ознаки; це дозволяє спрощувати картину явища, що вивчається, і розглядати його як би в «чистому вигляді».
2) Продукт пізнання (поняття, опис, закон, модель, ідеальний об'єкт і т. п.), розглянутий у зіставленні з конкретною емпіричною дійсністю, яка не фіксується в цьому продукті у всьому багатстві своїх властивостей і зв'язків.
3) Пізнавальна діяльність — процес абстрагування, — направлена на здобуття А.
Вживання А., як і всякого методу дослідження, визначається типом ситуації, з якою стикається дослідник, і переліком процедур, необхідних або допустимих в даній ситуації. Ситуація характеризується завданням (цільова характеристика методу) і специфікою об'єкту, що вивчається (онтологічна характеристика). З точки зору онтології А. пов'язана з уявленням про відносну незалежність явищ і їх сторін і з відділенням істотних сторін від неістотних. Процедури, що наказують, зводяться, як правило, до перебудови предмету дослідження, до еквівалентного, з точки зору даної ситуації, заміщенню первинного предмету іншим. Перебудова стосується або зображення об'єкту (відкидання неістотних сторін), що вивчається, або емпіричного матеріалу, або програми спостереження і опису (відмова від зайвої інформації). Наприклад, геометричні властивості електричного ланцюга не залежать від складових елементів гілки, таких, як опір, індуктивність і ємкість, тому при топологічному вивченні ланцюгів всі гілки ланцюга зазвичай замінюють відрізками, змальовує ланцюг у вигляді лінійного графа (див. Графів теорія ).
Цільова характеристика А. може бути різною, але завжди пов'язана з вказівкою на ті або інші пізнавальні завдання і з включенням А. у ширший контекст пізнавальної діяльності. На розрізненні цільових характеристик будується і класифікація типів А.: ізолює А. відповідає меті вичленення і чіткої фіксації досліджуваного явища; узагальнювальна А. — цілі здобуття загальної картини явища; ідеалізація — цілі заміщення реальної, емпірично даної ситуації схемою (типа абсолютно твердого тіла в механіці), що ідеалізується, для спрощення ситуації, що вивчається, і ефективнішого використання існуючих методів і засобів дослідження.
Реалізація А. як методу, тобто процес абстрагування, включає 2 типи операцій: з'ясування можливості і доцільності заміщення, перебудови предмету дослідження і сам акт заміщення. Продуктом цього процесу є відповідним чином перетворені уявлення про об'єкт, модель, відібраний емпіричний матеріал і так далі
Обгрунтування А. здійснюється як з точки зору її правомірності (це досягається встановленням неістотності окремих сторін явища), так і з точки зору її доцільності (яка визначається поставленою завданням). Висунення на перший план один з цих моментів приводить до різних форм обгрунтування А. Наприклад, в 1-м-коді т. «Капіталу» Маркс виходить з припущення, що грошовим товаром є лише золото, вказуючи, що він робить це «ради спрощення» (див. К. Маркс і Ф. Енгельс, Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 104); це — цільове обгрунтування А. Построєніє ідеальних об'єктів механіки зазвичай обгрунтовується онтологічно, тобто засланням на неістотність тих або інших властивостей. Можливість різних способів обгрунтування А. приводить до разним її поніманіям і визначенням в логико-філософській літературі: А. визначають то як процес уявного відвернення від неістотних сторін явищ, спираючись на її процедурні і онтологічні аспекти і відволікаючись від цільових, то як пізнання явищ з боку їх суті, спираючись на цільові і онтологічні аспекти, але відволікаючись від процедурних.
Найбільш простий формою А. можна вважати практичне заміщення одного об'єкту іншим. У цій формі А. має місце і у тварин (зокрема, на ній засновано формування умовних рефлексів). У людини таке практичне заміщення виражається і закріплюється в слові, і діяльності із знаками. Надалі формуються уявлення про істотні і неістотні сторони явищ і про стосунки залежності. В той же час відбувається усвідомлення специфіки знакових утворень, їх стосунки до дійсності, до цілей і завданням людини. Таке усвідомлення сповна чітко видно вже у Арістотеля (див., наприклад, «Метафізики», М. — Л., 1934, с. 129—30).
Що ж до методу А., то він виникає на високих рівнях розвитку пізнання. Тому слід відрізняти історичний процес формування тих продуктів пізнавальної діяльності, які тепер характеризуються як А., від процесу абстрагування в його сучасній формі. У першому випадку абстрактність самих по собі продуктів пізнання зовсім не є результатом особливої цілеспрямованої процедури абстрагування, вона є сумарний підсумок людської діяльності. У розвитку науки у минулому моделі типа матеріальної крапки або ідеального газу зазвичай розглядалися як завершуючий етап побудови теоретичної концепції, пов'язаний з її обгрунтуванням і виявленням кордонів застосовності. На відміну від цього А. як спеціальна процедура виділяється і кристалізується в пізнанні лише на основі спеціальної теоретичної побудови. Спираючись на цю процедуру, сучасний дослідник часто із самого початку ставить завдання спрощення явища, що вивчається, і побудови його абстрактної моделі, що ідеалізується; ідеалізація виступає тут як вихідний пункт в побудові теорії. При цьому А. як метод виникає в результаті теоретичного усвідомлення характеру протікання історичного процесу пізнання, що розглядається як процес здобуття А.
Літ.: Гористий Д. П., Питання абстракції і утворення понять, М., 1961; Логіка наукового дослідження, М., 1965; Розов М. А., Наукова абстракція і її види, Новосибірськ, 1965.
