Інструментальна промисловість, галузь машинобудування, що випускає інструмент, — ріжучий, мерітельний, слюсарно-монтажний, затискний, напилки і технологічне оснащення (пристосування, штампи, прес-форми і т. п.).
Дореволюційна Росія не мала спеціалізованої І. п. Інструмент для верстатних робіт частково виготовляли створені в 19 — початку 20 вв.(століття) інструментальні цехи крупних машинобудівних заводів (Тульського, Путіловського, Коломенського і ін.). Ріжучий і мерітельний інструмент в значному об'ємі імпортувався з Великобританії, Франції, Швеції, Німеччини і ін. країн. У роки 1-ої світової війни 1914—18 імпорт інструменту скоротився, що викликало необхідність розширювати що діють і створювати нові інструментальні цехи, в першу чергу на оборонних заводах. У 1916 був створений перший спеціалізований інструментальний завод по виробництву напилків в р. Міассе.
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції в країні було організовано масове виробництво інструменту. На базі Сестрорецкого заводу ім. С. П. Воськова (заснований в 1721) створено виробництво ріжучого і мерітельного інструменту. У 1919 заснований Московський інструментальний завод (МІЗ). У роки 1-ої п'ятирічки (1929—32) в Москві побудовані 2 найбільших інструмент, заводу: «Фрезер» — по виробництву ріжучого інструменту і «Калібр» — мерітельного інструменту. Поряд із спеціалізованою І. п. створені великі інструментальні цехи на підприємствах машинобудування і металообробки: Автозаводах Горького і Московського, Челябінськом, Волгоградському і Харківському тракторних заводах і ін. підприємствах.
В період 2-ої і 3-ої п'ятирічок були розширені потужності заводів, що діяли. В 1940 випуск інструменту в порівнянні з 1932 збільшився в 7 разів, продуктивність праці в І. п. зросла майже в 4 рази.
Велика Вітчизняна війна 1941—45 внесла корінні зміни до географічного розміщення підприємств І. п. В результаті перебазування на схід частини устаткування заводів «Фрезер», «Калібр», МІЗ, Сестрорецкого і ін. були створені Оренбурзький, Томськ, Новосибірський, Ташкентський, Свердловський, Челябінський, Кировський інструментальні заводи. За роки війни І. п. значно збільшила випуск інструменту (у 1944 майже у 2 рази в порівнянні з 1940). З 1946 здійснювалися реконструкція тих, що діють і будівництво нових інструментальних заводів, а також передача підприємств з інших галузей в І. п. і їх спеціалізація на виробництві інструменту і технологічного оснащення.
Збільшення числа заводів дозволило поліпшити їх спеціалізацію, значно скоротити дублювання виробництва, ширше упроваджувати методи потокової обробки, підняти механізацію і автоматизацію виробництва. У 1970 в спеціалізованій І. п. СРСР працювало 111 автоматичних і напівавтоматичних ліній, обсяг виробництва металообробного інструменту зріс в порівнянні з 1932 в 209 разів, випуск твердосплавного ріжучого інструменту склав 19% загального обсягу виробництва ріжучого інструменту. Основну масу планованої стандартної інструментальної продукції виготовляють крупні спеціалізовані заводи.
Розвитку І. п. сприяла робота Всесоюзного науково-дослідного інструментального інституту (1943), науково-дослідного бюро взаємозамінюваності (1935), що створили нові конструкції ріжучих інструментів, контрольно-вимірювальних автоматів, зубоїзмерітельних і ін. приладів. У 1930 в Москві створений Станкоїнструментальний інститут («Станкин»), що готує кадри інженерів-інструментальників.
В зарубіжних соціалістичних країнах до встановлення в них народно-демократичних буд інструмент вироблявся лише в ГДР(Німецька Демократична Республіка), Чехословакії і Польщі; останні країни інструмент ввозили. Нині в соціалістичних країнах створені спеціалізовані інструментальні заводи і інструментальні цехи на машинобудівних заводах.
Серед капіталістичних країн найбільш розвинену І. п. мають США, Великобританія, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і Японія.
Літ.: Семенченко І. І., Ріжучий інструмент. Конструювання і виробництво, т. 1—4, М-код.—Л., 1936—44; Городецкий І. Е., Основи технічних вимірів в машинобудуванні, М., 1950; Інструментальне виробництво СРСР. [Сб. ст.], під ред. До. Ф. Романова, М., 1967.
