«Шицзін» («Книга пісень», «Книга поезії»), пам'ятник китайської літератури, створений безіменними творцями в 11—6 вв.(століття) до н. е . Містить 305 пісень, відібраних, згідно з традиційними джерелами, Конфуцієм . В 213 до н.е.(наша ера) в числі інших конфуціанських книг був спалений і відновлений приблизно в 2 ст до н.е.(наша ера) Відомий в списку «Маоши»; назва «Ш.» отримав в 12 ст З 4 розділів («Го фен» — «Вдачі царств», «Сяо я» — «Малі оди», «Та я» — «Великі оди», «Сун» — «Гімни»), кожен з яких є як би самостійною книгою зі своїми темами, особливою емоційною атмосферою і засобами художнього зображення (включаючи музичний супровід), найбільшою літературною цінністю володіє перший з них. В центрі пісень «Го фен» — людина і його відношення до природи і навколишньої дійсності, світ відчуттів і думок землероба, скотаря, мисливця. У піснях «Го фена» частіше, ніж в інших розділах, звучать мотиви соціального протесту. Ліричні твори розділу «Сяо я» створені головним чином придворними поетами з приводу різних торжеств і вихваляють чесноти і ратні подвиги правителів. Зразками придворної поезії вважаються оди «Та я». Розділ «Сун» включає урочисті і хвалебні храмовиє співи і культові гімни. Відображаючи багатообразні явища духовною і соціальною життя Китаю, «Ш.» є своєрідною енциклопедією кит.(китайський) старовини.
Видавництво в русявий.(російський) пер.(переведення): Шицзін. [Книга пісень], М., 1957.
Літ.: Федоренко Н. Т., «Шицзін» і його місце в китайській літературі, М., 1958; Література древнього Китаю. Сб. статей, М., 1969 (літ.).
