«Шахнаме» («Книга про царів»), назва прозаїчних і віршованих зведень, в яких були зібрані міфи, епічні оповіді і історичні хроніки іранських народів. Найзначнішою з них є епопея Фірдоуси. Від останніх зведень збереглися лише фрагменти в переказі різних авторів. Спочатку зведення називалися «Худай-наме», згодом з'явилася назва «Ш.». Зведення почали складати за часів Сасанідов (3—6 вв.(століття)) на среднеперсидськом мові, а в 8—9 вв.(століття) їх сталі перекладати на арабський. Жоден з цих зведень в оригіналові або в арабському переведенні до теперішнього часу не дійшов. У 10 ст на основі «Худай-наме» і ін. среднеперсидських вигадувань, а також їх арабських переведень були складені «Ш.» на мові фарсі (даруй). Поет Масуді Марвазі написав віршоване «Ш.», мабуть, що включало міфологію, епос і придворну хроніку Сасанідов. Поет Абу-ль-Муаййад Балхи створив прозаїчне «Ш.», яке включало дастани і епізоди, відсутні в «Ш.» Фірдоуси. У 957 був закінчений т.з. Абу-Мансуров прозаїчне зведення (на ім'я саманідського воєначальника, на засоби якого склали книгу). «Ш.» Фірдоуси було почате поетом Дакики, але він встиг написати не більш за одну тисячу бейтов . Перша редакція була завершена в 994, але це була не повна версія поеми. Основна її редакція була створена в 1010—11.
Літ.: Бартольд Ст Ст, До історії персидського епосу, Соч., т. 7, М., 1971; Османов М-коду.-Н., Зведення іранського героїчного епосу («Худай-Наме» і «Шахнаме») як джерела «Шахнаме» Фірдоуси, «Уч. зап.(західний) інституту сходознавства», 1958, т. 19; Сафа З., Хамасесараї дар Іран, Тегеран, 1946.
