«Сто нових новел» («Cent nouvelles nouvelles»), пам'ятник французької оповідної прози. Виник як паралель до італійської збірки «Сто древніх новел» і під впливом перекладу французькою мовою «Декамерона» Дж. Боккаччо. Створений при дворі бургундського герцога Філіппа Доброго в Жемапе (біля Брюсселю), збірка «З. н. н.» датується 1462. Авторство його точно не встановлене; найімовірніше це плід колективної творчості. У збірці реалістично змальована міське життя під кінець середньовіччя; багато новел оповідають про витівки невірних дружин, про лицемірство ченців. Відчувається залежність від середньовічних жанрів — фабліо і др.; сюжети близькі до анекдота, нехитрі, прямолінійні. В той же час відчуваються віяння епохи Відродження — інтерес до земних справ людини, чітко виражений антиаскетизм.
Ізд.: Les cent nouvelles nouvelles, publ. par Р. Champion, v. 1—2, Р., 1928; то ж, ed. par F. Р. Sweetser, Gen., 1966; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Сто нових новел, СП(Збори постанов) Би, 1906.
Літ.: Ольовськая Ст Ст, «Сто нових новел» — перша збірка французької новели, «Уч. зап.(західний) МГПІ ним. В. І. Леніна», 1969 № 324; Rasmussen J., La prose narrative française du XV siecle, Cph., 1958: Dubuis R,, Les Cent nouvelles nouvelles et la tradition de la nouvelle en France au Moyen age, [Saint-martin d''heres (lsere)], 1973.
