«Москва — третій Рим», політична теорія 16 ст в Росії, що обгрунтовувала всесвітньо-історичне значення столиці Російської держави Москви як політичного і церковного центру. Теорія «М-коду. — т. Р.», викладена в характерній для середньовічного мислення релігійній формі, стверджувала, що історичною спадкоємицею Римської і Візантійської імперій, полеглих, на думку творців цієї теорії, із-за ухилення від «дійсної віри», є Московська Русь — «третій Рим» («Два Рим падоша, а третій стоїть, а не четвертому бисті»). Почавши складатися в середині 15 ст, теорія «М-коду. — т. Р.» була сформульована на початку 16 ст в посланнях псковського ченця Філофея до московського великого князя Василю III Івановичеві .
Теорія «М-коду. — т. Р.» була підготовлена попереднім розвитком політичної думки на Русі, зростанням національного самосвідомості в роки возз'єднання російських земель, остаточного звільнення від татаро-монгольського іга і затвердження незалежності Російської держави. Вона зіграла значну роль в оформленні офіційної ідеології Російської централізованої держави і в боротьбі проти спроб Ватикану розповсюдити свій вплив на російські землі; у 16—17 вв.(століття) у слов'янських країнах Балканського півострова теорія «М-коду. — т. Р.» служила обгрунтуванням ідеї слов'янської єдності і мала велике значення в боротьбі південного слов'янства з турецьким гнітом. В той же час теорія «М-коду. — т. Р.» містила і реакційні межі — «богообраності» і національній винятковості.
