«Керзона лінія», умовна назва лінії, що проходила через Гродно — Ялівку, — Неміров — Брест-Літовськ — Дорогуськ — Устілуг, східніше Грубешова, через Крилов і далі на захід від Рави-російської, східніше Перемишля до Карпат, яка була рекомендована в грудні 1919 Верховною радою Антанти як східний кордон Польщі. 10 липня 1920 представники Польщі на Спа конференції зважаючи на несприятливий для Польщі хід зробленою нею агресивної війни проти Радянської Росії погодилися в цілях забезпечення допомоги з боку західних держав визнати цю лінію, що в основному відповідала етнографічному принципу. Британський міністр закордонних справ Дж. Керзон в ноті, направленій Радянському уряду, вимагав припинити настання Червоної Армії на цій лінії (на ім'я Керзона лінія отримала назву «До. л.»). Радянський уряд заявив, що за умови безпосереднього поводження Польщі з пропозицією почати переговори про світ, воно погодиться навіть на деякі відступи на користь Польщі від «До. л.». Проте уряд Польщі, всупереч власним зобов'язанням, використовуючи зміну положення на фронті, нав'язало Радянській державі за Ризьким мирним договором 1921 кордон, проходящую далеко к В. від «До. л.», захопивши західні частини України і Білорусії. У вересні 1939, коли в результаті нападу фашистської Німеччини Польщу втратило незалежності, Радянський Союз, запобігаючи захвату Німеччиною західних частин України і Білорусії і відновлюючи історичну справедливість відносно цих земель, прийняв їх під свій захист. Державний кордон СРСР, встановлений в 1939, проходіла у ряді місць декілька західніше «До. л.». 11 січня 1944 Радянський уряд заявив про готовність покласти в основу післявоєнного радянсько-польського кордону «До. л.». На Кримській конференції 1945 за пропозицією СРСР було вирішено, що східний кордон Польщі повинен йти уподовж «До. л.» з відступом у ряді районів на користь Польщі. 16 серпня 1945 в Москві був підписаний договір між СРСР і народно-демократичною Польщею про остаточне визначення радянсько-польського кордону (в цілому відповідає «До. л.»).
