Щипачев Степан Петрович [р. 26.12.1898 (7.1.1899), дер.(село) Щипачі, нині Камишловського району Свердловської обл.], російський радянський поет. Член КПРС з 1919. Син селянина. У 1934 закінчив літературне відділення Інституту червоної професури. Перші збірки віршів були наповнені «космічною» патетикою, декларативністю. В середині 30-х рр. в поезії Щ. зазвучала лірична інтонація: збірки «Під піднебінням Батьківщини моїй» (1937), «Лірика» (1939). Успадкувавши від російської класичної поезії пісенність вірша, Щ. додав сучасне звучання темам природи і любові. У віршах і поемах військового часу ліричний початок зливається з героїчним (див. «Фронтові вірші», 1942); поет відтворює образ Батьківщини, образ В. І. Леніна (поема «Будиночок в Шушенськом», 1944). У післявоєнні роки опублікував збірку «Вірша» (1948; Державна премія СРСР, 1949), поему «Павлик Морозов» (1950; Державна премія СРСР, 1951). Автор поем «Спадкоємець» (1965), «Гімн про Москву» (1968), «12 місяців довкола Сонця» (1969). Вірші 1970-х рр. Щ. також насищени цивільними мотивами, пройняті гострим інтересом до внутрішнього світу людини (кн. «Товаришам по життю», 1972; «Про Батьківщину думаю», 1974). Нагороджений орденом Леніна, орденом Дружби народів. Проїзв. Щ. перекладені іноземною мовою і мови народів СРСР.
Соч.: Собр. соч.(вигадування), т. 1—3, М., 1976—77; Ізбр. проїзв.(твір), т. 1—2, М., 1970; Важка відрада. Проза, М., 1972; Русявий вітер, М.,
Літ.: Дементьев Ст, Сад під зливою. Лірика Степана Щипачева, М., 1970; його ж, Поезія—моя відрада, М., 1975.
