Швацька промисловість, галузь легкої промисловості, що виробляє одяг і інші швацькі вироби побутового і технічного призначення з тканин, трикотажних полотен, мистецтв, і натуральної шкіри і хутра, нових конструкційних матеріалів (двух- і тришарові), а також всіляких обробних матеріалів і фурнітури. У СРСР Ш. п. — найбільш крупна індустріальна галузь народного господарства по виробництву товарів народного вжитку (щорічний випуск продукції складає більше 20 млрд. крб.).

  В дореволюційній Росії одяг вироблявся кустарним способом, швацьких фабрик не було. У крупних містах були ремісники, що обслуговували світську знать і духівництво, торгівельні фірми широко застосовували працю надомників, у тому числі і в сільських районах. Основна частина населення користувалася домотканим одягом. Лише перед 1-ою світовою війною 1914—18 стали створюватися майстерні, технічне оснащення яких було низьким (побутова швацька машина з ручним приводом, праска і голка).

  Після Жовтневої революції 1917 в 1918 організований Відділ готового плаття і білизни (при «Центротекстіле»); у квітні 1920 створений Головний комітет Ш. п. при ВСНХ(Вища рада народного господарства), основне завдання якого полягало в індустріалізації галузі на базі централізованого планерування виробництва. Ш. п. стала розвиватися швидкими темпами як за рахунок нового будівництва, так і за рахунок технічного переозброєння і організації потокового виробництва. Вирішальне значення мало створення вітчизняного машинобудування для Ш. п. До 1930 на підприємствах галузі було встановлено 32 тис. універсальних промислових і 6,5 тис. спеціальних машин, виготовлених Подільським механічним заводом. Випуск швацьких виробів в 1921—1930 збільшився в 4,3 разу. У 1930 створений галузевий науково-дослідний інститут (НІЇШП, Москва).

  В 1940 Ш. п. мала 210 крупних і середніх підприємств, робота яких в області технології, організації праці і виробництва, планерування і управління будувалася на науковій основі. У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45  ¹ / ₃ швацьких фабрик була повністю зруйнована. У 1950 Ш. п. досягла довоєнного рівня. Парк технологічного устаткування був оновлений на 30%.

  За 1951—55 сталися якісні зміни в технічному оснащенні галузі. Збільшилося вживання спеціальних машин і напівавтоматів і їх кількість склало 18,7 тис. одиниць, кількість пресів — 3,8 тис. одиниць. Побудовані найбільші підприємства Ш. п. в Хабаровську, Комсомольске-на-Амурі, Ангарі, ашхабаді, Караганді і ін.

  Особливо інтенсивне технічне переозброєння галузі здійснювалося в 60—70-х рр., головним чином за рахунок широкого впровадження физико-хімічних методів обробки і високопродуктивного устаткування напівавтоматичної дії, спеціальних машин, пресів для волого-теплової обробки (СОТ) швацьких виробів. Вживання спеціальних машин і напівавтоматів в 1955—75 збільшилося більш ніж в 5 разів, пресів для СОТ — більш ніж в 3 рази.

  Отримали розвиток (з 60-х рр.) нові форми потокового виробництва: багатофасонні секційні потоки, агрегатно-групові потоки, крізні потоки, фабрики потоки комплексно-механізовані потоки (КМП). Широке впровадження КМП в Ш. п. (на 1 липня 1977 було встановлено 806 потоків) дозволило значно підвищити рівень механізації, скоротити долю ручних робіт. Продуктивність праці збільшилася на 40—50%.

  Зростає рівень спеціалізації і концентрації Ш. п. Доля спеціалізованих підприємств склала (у %) в 1966 — 29,4; у 1968 — 46,4; у 1970 — 68,0; у 1972 — 74,0. Підприємства з чисельністю тих, що працюють від 300 і більш виробляють 87,7% загального обсягу виробництва продукції, а з чисельністю до 300 чіл. — 12,3%.

  Завдяки організаційно-технічним заходам в Ш. п. забезпечені високі темпи розвитку. Так, середньорічні темпи приросту випуску швацьких виробів в 1966—70 склали 12,2%, в 1971—75 — 3,5%, а середньорічний темп приросту продуктивності праці (відповідно) — 8,0% і 3,9%.

  Об'єм валової продукції в порівнянні з 1960 зріс в 1965 на 8%, в 1970 в 1,9, в 1975 в 2,4 разу.

  Темпи зростання виробництва основних видів одягу також були високими, що видно з таблиці. 1.

  Чисельність тих, що працюють в Ш. п. в порівнянні з 1960 виросла в 1965 в 1,2 разу, в 1970 в 1,5, в 1975 в 1,6 разу.

  В галузі ведуться роботи по поліпшенню якості і асортименту продукції, що випускається (див. таблиці. 2).

  Вперше свою продукцію вищої категорії якості (Знак якості) атестували в 1967 окремих Московське і Ленінградські швацькі підприємства. У 1976 обсяг виробництва швацьких виробів, атестованих на Державний знак якості, в порівнянні з 1972 зріс в 9,5 разу. За 1973—76 було випущено 77,4 млн. готових виробів покращуваної якості і асортименту (із знаком «Н») на суму 1,8 млрд. крб.

Таблиці. 1. — Темпи зростання виробництва в швацькій промисловості СРСР, в %

  До передових підприємств Ш. п. відносяться Опитно-технічкськая швацька фабрика ним. Клары Цеткин ЦНІЇШП; Тирасполська швацька фабрика ним. 40-летия ВЛКСМ; виробниче об'єднання: «Більшовичка», «Салют», «Москва», «Зміна», «Старт» (м. Москва); «Більшовичка», «Першотравнева зоря», «Світанок», ним. Володарского, «Весна» (м. Ленінград); «Рігас Апгербс» (м. Рига); швацька фабрика «Прапор індустріалізації» (м. Вітебськ), Чикменськая швацька фабрика.

  В зарубіжних соціалістичних країнах Ш. п. найбільш розвинена в ГДР(Німецька Демократична Республіка) і ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка). У НРБ(Народна Республіка Болгарія), ВНР(Угорська Народна Республіка), ПНР(Польська Народна Республіка) і СРР(Соціалістична Республіка Румунія) інтенсивно розвивається лише з сірок.(середина) 60-х рр. Технічний рівень Ш. п. в цих країнах дозволяє зберігати високі темпи розвитку і постійно покращувати якість продукції, що випускається. Найбільш крупні підприємства: швацькі об'єднання в р. Простєєв і Тренчин (ЧССР), «Форштріт» (ГДР, Берлін), «Вітоша» (НРБ, Софія), швацькі фабрики «Червоний Жовтень» і ним. 1 Травня (ВНР, Будапешт), «Кора» (ПНР, Варшава), швацька фабрика в р. Фокшані (СРР).

  З промислово розвинених капіталістичних країн найбільш крупну Ш. п. мають США, Італія, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Франція, Великобританія, Японія. У більшості з них спостерігається значний спад в Ш. п. Найважливіші швацькі фірми: у США — «Льові Страус» (Levi Strauss), «Філіпс ван Хенсен корпорейшен» (Phillips Van Hensen Corp.); у Італії — «Леболе» (Lebole), «Фачис» (Facis); у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) — «Б. і А. Беккер» (Ст а. А. Becker GMBH), «Николаус Болль» (Nikolaus Boll Fabrik modischer Anzüge GMBH) — фабрика по виготовленню модних костюмів; у Франції — «Вестра-Юньон манюфактюр де ветман» (Vestra-union Manuracture de Vetements), «Ветман Арман Тьері» (Vetements Armand Thiéry Ainé); у Великобританії — «Арса трейдінг корпорейшен лтд» (Arsa Trading З. Ltd), «Дебретта лтд» (Debretta Ltd); у Японії — «Тейдзін лімітед» (Teijin Limited), «Вако Коеки корпорейшен лтд» (The Wako Koeki З. Ltd).

Таблиця. 2. — Випуск швацьких виробів вищої категорії якості

  Літ.: Попков Ст І., Сергиев Ст П., Організація виробництва на швацькому підприємстві, 2 видавництва, М., 1960; Попков Ст І., Робота безперервним потоком в швацькій промисловості, М., 1968; Кокеткин П. П., Технічний рівень швацької промисловості СРСР і зарубіжних країн, М., 1969; Колісників П. А., Резерви зростання продуктивності праці на підприємствах швацької промисловості, М., 1969; Максимов П. І., Завдання швацької промисловості в дев'ятій п'ятирічці, «Швацька промисловість», 1973 № 2.

  П. П. Кокеткин.