Шашка (від кабард.(кабардинець)-черкес. са’шхо, буквально — довгий ніж) (воєн.),
1) кавказький і російський типи шаблі . Складається з клинка і рукояті (ефеса); носять в піхвах на відміну від шаблі обухом вперед на плечовій портупеї. З'явилася у горців Кавказу. На озброєнні в регулярній російській армії Ш. з 1834 (у драгунському полку Ніжегородськом); з 1881 — у всій армії; у гвардії лише при похідній формі. У кавказців Ш. клинок невеликої кривизни (стріла вигину до 30 мм ), з лезом на опуклій стороні, двосічним переднім кінцем і хвостовиком. Має поділи (подовжні поглиблення); довжина 700—900 мм , ширина до 40 мм ; часто прикрашений гравіюванням. Російська Ш. різних зразків (1834, 1841 і ін. років) відрізнялися від кавказької ефесами і піхвами. Ш. зразка 1881 мала 6 модифікацій: 3 солдатських (драгунську, козачу і артилерійську), 2 офіцерських (общевойськовую і козачу) і комбіновану з козачої Ш. і піхов драгунської Ш. У Червоній Армії на озброєнні перебувала Ш. зразка 1881; замінена кавалерійською Ш. зразка 1927. У 1940 був затверджений зразок Ш. для генералів. З середини 50-х рр. Ш. — лише парадна зброя.
2) Ш. димова, засіб для димопуська — металева циліндрова коробка з отворами у верхній частині. У центральне отвір вставляється запал, а через останніх виходить дим, що утворюється при згоранні що знаходиться в Ш. димовій суміші.
3) Ш. підривна, спеціальна форма пресованої вибухової речовини. Використовується при проведенні підривних робіт.
