Шахрісабз, місто обласного підпорядкування, центр Шахрісабзського району Кашкадар'їнської області Узбецької РСР. Розташований в Китабо-Шахрісабзськом оазисі, на Б. Узбекськом тракті (Ташкент — Термез), в 5 км. від же.-д.(железнодорожний) станції Китаб (кінцевий пункт вітки від лінії Карши — Термез). 30 тис. жителів (1974). Заводи: бавовноочисний, консервний, винар, молочно-сироварний, гравієво-сортувальний, асфальтовий; фабрики «Худжум» (національні узбецькі художні вироби), шовкомотальна, меблева; м'ясокомбінат. Сільськогосподарський технікум, педагогічний і медичний училища.
Ш. виник не раніше 13 ст Назва р. Кеш, що входив до складу Согда, тривалий час відносилося і до р. Ш., а також до історичної області в долині Кашкадар'ї на ін. торгівельній дорозі між Самаркандом і Балхом. У 14—16 вв.(століття) Ш. — крупне місто в Середній Азії; при Шейбанідах і Аштарханідах був питомим володінням. У 18 ст правитель (бек) Ш. оголосив себе незалежним. Шахрісабзськоє бекство приєднане до Бухари після завоювання його російськими військами в 1868. У Ш. збереглися руїни величезного пештака палацу Тімура Ак-сарай (1380—1404) з багатим кахельним декором; частина усипальні Тімурідов — Дорус-Сиадат (14 ст, висока будівля т.з. Хазрат-імам, з шатровим куполом, залом і склепом; поблизу т.з. склеп Джехангира, фанерований різьбленим мармуром); залишки меморіально-культового ансамблю (2 мавзолеї: Шейха Куляля, близько 1370, і нащадків Улугбека, т.з. Гумбезі-Сейідан, 1437/38, різьблені мармурові надгробки), портально-купольная, з арочними галереями (не збереглися) мечеть Кок-Гумбез (1435/36). Ш. — старовинний центр народної художньої вишивки і кераміки.
Літ.: Массон М. Е., Пугаченкова Р. А., Шахрісябз при Тімуре і Улугбеке, в кн.: Праці Середньоазіатського Державного університету, ст 49, Таш., 1953; Пугаченкова Р. А., Термез, Шахрісябз, Хива, М., 1976.
