Шаріфуддін (Sjarifuddin) Амір (1907, о. Суматра, — 19.12.1948, дер.(село) Нгаліян, о. Ява), діяч індонезійського національно-визвольного і комуністичного рухів. Вчився в Нідерландах, потім закінчив юридичний інститут в Батавії (Джакарта). Був одним з керівників національно-революційної партії Партіндо (заснована в 1931). У 1933 арештований голландськими колоніальними властями і знаходився в ув'язненні до 1935. Брав участь в створенні (1937) Геріндо і став головою цієї організації, а також генеральним секретарем Політичного союзу Індонезії. В період японської окупації Індонезії (грудень 1941—45) Ш.— один з лідерів Руху Опору, в 1943 був арештований і засуджений до страти, заміненої довічним висновком. Звільнений після проголошення незалежності Індонезії (1945) і увійшов до першого уряду Республіки Індонезія як міністр інформації (1945). В тяжких умовах боротьби індонезійського народу проти голландських колонізаторів, що намагалися в 1945—49 відновити своє панування в Індонезії, Ш. був в кінці 1945 — січні 1948 міністром оборони, в липні 1947 — січні 1948 главою уряду. У 1945—48 Ш.— голова і віце-голова Соціалістичної партії. Після злиття з компартією Соціалістичної і Робочої партій (1948) Ш. був вибраний в Політбюро ЦК компартії. У 1948 Ш. став головою Народно-демократичного фронту — блоку лівих партій і організацій, що знаходилися під впливом компартії. Під час Мадіунських подій 1948 Ш. був захоплений карателями, а потім розстріляний без суду.
Літ.: Життя, віддане боротьбі, 2 видавництва, М., 1966.
