Чину (Lathyrus), рід однорічних і багатолітніх трав'янистих рослин сімейства бобів. Основні стебла чотиригранні, багато вилягаючих, таких, що чіпляються і в'юнкі, інколи прямостоячі, висотою 15—20 см (до 1,5 м-код ). Бічні гілки швидко обганяють в зростанні основне стебло. Листя одинпарноперисте, рідше 2—4-парні, довгасто-ланцетовидні або ланцетові. Суцвіття з одного, рідше з двох білих, пурпурово-фіолетових, жовтих помаранчевих, синьо-лілових або рожевих квіток. Ч., як правило, — самоопилітель. Плід — двокрилий боб. По забарвленню насіння і квіток виділяють три групи Ч.: белосемянниє, светлосемянниє і темносемянниє; за розміром насіння — крупносемянниє, дрібносем'яні, среднесемянниє (довжина 4— 16 мм ). Більше 100 видів —в Європі, Азії, північно-західній Африці; до СРСР — 50 видів. Більшість видів Ч. — кормові рослини. Культивується в багатьох країнах. У СРСР обробляють на невеликих площах з однорічних видів Ч. посівну (L. sativus), Ч. нутовую (L. cicera), Ч. танжерськую (L. tangitanus) і др.; з багатолітніх — Ч. лугову (L. pratensis). Найбільше поширення має Ч. посівна, вирощувана на зерно (на Північному Кавказі, в Закавказзі, лісостепових районах УРСР, в центральних областях РРФСР, в Західному Сибіру і Середній Азії), на зелений корм і сіно (і в північніших районах). Маловимоглива до грунтів, посухостійка, витримує пониження температури до —8°С. Тривалість вегетаційного періоду 100—115 сут (у середній смузі). Висівають одночасно з ранніми яровими культурами широкорядним (на зерно) або суцільним (на зелену масу або сіно) способом. Норма висіву при чистих посівах 130—160 кг/га. Глибина закладення насіння 4—8 див. На зерно прибирають при пожовтінні 75% бобів, на зелений корм — на початку цвітіння, на сіно — на початку утворення бобів. У вологі роки може давати хорошу отаву, а в суміші з суданською травою — другий укіс. Урожай з 1 га : зеленої маси в чистих посівах 220—230 ц , сіна 30— 35 ц , зерна 15—20 ц. В 100 кг зерна 108,2 кормової одиниці і 20,5 кг перетравного протеїну, в 100кг зеленої маси — 15,8 кормової одиниці і 3,6 кг перетравного протеїну. Зелена маса добре поєдаєтся великою рогатою худобою і свинями, сіно — великою рогатою худобою, вівцями. Ч. лугова відрізняється більшою обліственностью. Обробляють її на зелений корм і сіно в районах лісової, лісостепової і степової зон, гірських районах Кавказу і в Середній Азії. Урожай сіна 25—35 ц з 1 га. Добре поєдаєтся вівцями і кіньми, гірше — великою рогатою худобою.
Літ.: Кормові рослини сінокосів і пасовищ СРСР, під ред. І. Ст Ларіна, т. 2, М-код.—Л., 1951; Довідник по кормовиробництву, М., 1973.
