Цирк. Як вигляд мистецтва Ц. склався на основі трудових процесів, народних свят, спортивних, головним чином кінних, змагань, діяльності шкіл верхової їзди. У основі циркових виступів — подолання складних фізичних перешкод, а також комічні прийоми, в більшості випадків запозичені ще від скоморохів і коміків народних балаганів. За своєю природою Ц. завжди ексцентричний. Його головний виразний засіб — трюк дія, лежача за межами звичайної логіки. Поєднання трюків з прийомами акторської гри створює номер. Циркова вистава складається з номерів — окремих закінчених виступів одного або групи артистів. Кожен номер, як правило, відрізняється незвичністю поведінки людини і тварини: артисти ходять і танцюють на дроті, стоять головою на голові партнера, розігрують сценки на спині коня, що скаче, морський лев жонглює м'ячем, коні виконують вальс. Музичні ексцентрики грають на скрипці, тримаючи її за спиною, на балалайці, використовуючи скрипковий смичок, на мітлі, пилі, дровах і ін. Цирковий артист в своєму жанрі створює певний образ; у цьому йому допомагають костюм, музика, світло, спеціальна апаратура, режисерська організація номера. У тематичних сюжетних виставах також використовуються трюки, при їх допомозі будується і розвивається сюжет.
Витоки виникнення Ц. відходять в далеке минуле. Збираючись на полювання, наші предки проробляли певні ритуальні дії, що часом носили магічний характер, що повинне було допомогти їм в єдиноборстві з тваринами. У цих діях, рухах мисливців легко можна знайти зачатки багатьох циркових жанрів (наприклад, акробати). Пізніше складальники фруктів пересувалися від дерева до дерева, не сходячи зі сходів; горці перекидали дерева через вузькі прірви і переходили по ним, балансуючи різними предметами. Грузинські воїни славилися майстровою їздою на конях; у бою вони повисали вниз головою, закриваючись тілом коня від стріл і копій. Поступово ці і ін. прийоми набули характеру гри і демонструвалися на різного роду святах. Там же виступали і виконавці фарсових сценок, що часто носили сатиричну спрямованість. Учасники цих сценок застосовували прийоми гротеску, буфонади, створювали маски. Такі маски-образи (Ненажера, Хитрун, Недотепа і т.д.) затверджувалися поступово як в Ц., так в е р б суміжних мистецтвах (комедія дель арте, в театрі). Виступи акробатів, жонглерів, дрессировщиков, коміків були відомі ще в Давньому Єгипті, Древній Греції, Древньому Римі, Візантії. У Древній Вірменії в амфітеатрах міст Тігранакерт і Арташат влаштовувалися як театральні, так і циркові вистави, з початку нашої ери подібні вистави були і в Грузії. На фресках київського собору св. Софії (11 ст) є зображення амфітеатру з промовцями на нім кулачними бійцями, музикантами, еквілібристами з першем, дрессировщикамі диких звірів і наїзниками.
З 12 ст в Європі виникли школи верхової їзди, які готували наїзників, там же дресирували коней для військових дій і для турнірів. У цих школах проводилися показові виступи, поступово вони переносилися на міські площі (де з врахуванням специфіки роботи з кіньми влаштовувалися спеціальні круглі манежі). До середини 18 ст в Європі здобули популярність багато майстрів кінного дресирування і фігурної верхової їзди, головним чином англійці: Ш. Прайс, Джонсон, Уїйр, Самсон і ін. Їх трупи частенько включали еквілібристів, акробатів, клоунів.
В 1772 англійський підприємець Ф. Астлей створив в Лондоні школу верхової їзди, в 1780 він побудував т.з. Амфітеатр Астлея для показу фігурної їзди на конях і кінного дресирування. Тут виступали також клоуни, дрессировщики собак, акробати, ставилися сюжетні спектаклі, в які включалися кінні батальні сцени. Амфітеатр Астлея — перший в світі стаціонарний цирк в сучасному розумінні.
З 70-х рр. 18 ст у Франції артисти і підприємці Франконі працювали головним чином в області кінного Ц. і пантоміми. У 1807 вони відкрили в Парижі стаціонарний, т.з. Олімпійський цирк. Керівники труп Х. де Бах, Би. Карре, Би. Фурре Ф. Луассе, Д. і Ст Прайс, М. Труцци, А. Гверра і ін., що гастролювали в різних країнах, також назвали свої підприємства циркамі.
Е. Ренц в 1851 відкрив стаціонарний цирк в Дюсельдорфі, в 1856 — в Берліні. Не відмовляючись від кінних номерів, він ввів представників ін. жанрів, що існували раніше в ярмаркових балаганах. Тут зародився образ Рудого клоуна, своєрідна пародія на городянина, головним чином дрібного буржуа.
По дороги Ренца пішли багато діячів Ц. — німці А. Шуман, Е. Вульф, італійці Р. Чинізеллі, А. Саламонський і ін.
В середині 19 ст продовжувалося розширення циркових жанрів. У 1859 французький спортсмен Ж. Леотар вперше продемонстрував повітряний політ, що пізніше став одним з найромантичніших видів циркового мистецтва. Цей номер зажадав надалі реконструкції циркових будівель — спорудження сферичного куполу, на колосниках якого поміщалися вантажопідйомні механізми і ін. технічні пристосування.
В 1873 американський підприємець Т. Барнум відкрив великий пересувний цирк («надцирк»), де вистава проходіло одночасно на трьох манежах. Барнум з'єднав Ц. з паноптикумом і різними атракціонами. У 1886 в Парижі був побудований Новий цирк, арена якого протягом декількох хвилин заповнювалася водою. У 1887 До. Гагенбек, найбільший торговець тваринами, власник зоопарку в Гамбурзі, відкрив т.з. зооцирк. Тут в більшості номерів брали участь тварини, у тому числі хижі. Номери дрессировщиков швидко завоювали популярність.
Кінець 19 ст характерний зверненням до спорту (що також розширило кордони циркових жанрів) — виступів силачів, гімнастів на кільцях і турніках, жокеїв, жонглерів, велофігуристів, роликобіжців. У 1904 в петербурзькому цирку Чинізеллі проведений перший усесвітній чемпіонат борців. Оригінальні номери і цілі жанри принесли на арену Ц. японські, китайські, персидські, арабські артисти.
З кінця 19 ст буржуазний Ц. переживала творча криза. Окремі номери відрізнялися грубістю, вульгарністю, частенько очевидною жорстокістю (наприклад, т.з. дике дресирування). У псевдопатріотичних військових пантомімах вихвалялася імперіалістична експансія. Клоунада в значній мірі втратила сатиричну спрямованість, будувалася на грубих жартах і трюках. Ц. втрачали глядачів, орієнтувалися значною мірою на дітей. Цей процес продовжувався і в 20 ст Навіть у 70-і рр. стаціонарні Ц. відсутні в США, немає їх в Латинській Америці, Африці, Австралії. У Західній Європі працюють 5—6 стаціонарних цирков, там відсутня планомірна підготовка циркових артистів, немає і спеціальних учбових закладів.
Після 2-ої світової війни циркове мистецтво соціалістичних країн отримало значне розвиток, побудовані і будуються стаціонари в Угорщині, Монголії, Румунії, Болгарії, КНДР(Корейська Народно-демократична Республіка); у Чехословакії, ГДР(Німецька Демократична Республіка) і Югославії діють крупні пересувні циркові колективи. У ГДР(Німецька Демократична Республіка), Угорщині, Болгарії існують також училища і студії циркового мистецтва.
В Росії починаючи з 18 ст постійно гастролювали пересувні циркові трупи. Англійський наїзник Я. Бейте спорудив для виступів своєї трупи в Москві амфітеатр (1764), виступав він і в Петербурзі (1765). У 1827 французький підприємець Ж. Турнієр побудував в Петербурзі стаціонарну будівлю, що незабаром перейшла до дирекції імператорських театрів; у 1849 тут же був відкритий кам'яний Ц. (імператорський). При Петербурзькому театральному училищі почав діяти цирковий клас. У 18 і 1-ій половині 19 вв.(століття) у Ц. артисти продовжували широко використовувати в своїх виступах коней, йшли також сюжетні постановки (пантоміми).
В 1877 Чинізеллі відкрив стаціонар в Петербурзі, в 1880 Саломонський — в Москві; брати Д. А., А. А. і П. А. Никітіни в 1886 і в 1911 створили стаціонари в Москві; у 1903 П. С. Крутіков побудував цирк в Києві.
В росіянах цирках, не дивлячись на жорстокий поліцейський режим, особливу популярність отримала сатирична публіцистична клоунада що висунула своїх корифеїв: Ст Л. і А. Л. Дурови, Бім-бом (І. С. Радунський і М. А. Станевський), С. С. і Д. С. Альперови. Світову популярність завоювали: наїзники — П. І. Орлів, Ст Т. Собольовський, Н. Л. Сичев, канатоходець Ф. Ф. Легінів, борці і атлети — І. М. Заїкин, І. В. Лебедев (дядько Ваня), І. М. Поддубний і ін.
Радянський багатонаціональний Ц. успадкував все краще, що було створене в Росії до Жовтневої революції 1917, добився великих творчих і організаційних успіхів. На практиці здійснилася думка ленінського декрету про об'єднання театральної справи про демократичну спрямованість циркового мистецтва Головним в оновленому Ц. став показ фізичної краси людини, сильної тілом і сміливого духом. Для керівництва Ц. було створено єдине державне управління В 1926 відкрилася Майстерня циркового мистецтва (з 1961 — Державне училище циркового і естрадного мистецтва, ГУЦЕІ), яка стала готувати кваліфікованих артистів різних жанрів. З середини 30-х рр. найбільші Ц. отримали художніх керівників. До роботи в Ц. притягувалися відомі письменники, художники, композитори. Отримав розвиток вигляд тематичних вистав — пантомім, присвячених історико-революційній тематиці і сучасності: «Москва горить» (1930), «Троє наших» (1942), «Карнавал на Кубі» (1962) і багато ін.
В радянському Ц. виросла плеяда видатних артистів відомих всьому світу: династія клоунов-дрессировщиков Дурових клоуни Ст Е. і Ст Ст Лазаренко, Олівець (М. Н. Рум'янців), Ю. Ст Никулін, О. До. Попів, Л. Р. Енгибаров, дрессировщики Ст Же. Труцци, Е. М. Ефімов, Н. П. Гладильників, Б. А. Едер І. Н. Бугрімова, А. Н. і А. А. Корнілови, Ст І. Філатов, В. М. Запашний і ін., ілюзіоністи Е. Т. Кио І. До. Символоков. У становленні радянського цирку значну роль зіграли: режисери — Ст Же. Труцци, Би. А. Шахет, Р. С. Венецианов художники — С. Т. Коненков Би. Р. Ердман, Ст А. Ходасевіч, А. А Судакевіч, Т. Р. Бруні, Ст Ф. Риндін, Л. А. Окунь, композитори — І. Про Дунаєвський, М. І. Блантер, З. Л. Компанєєц, Ю. С. Мейтус, Ю. С. Мілютін і ін. Обличчя сучасного радянського цирку визначають режисери М. С. Местечкин, Е. М-код Зіськинд, Би. М. Заєц, А. І. Вольний, З. Би. Краснянський, А. Н. Ширай, А. А. Сонін. Значний вклад до теорії і історії циркового мистецтва внесли Е. М. Ковалів, Ю. А. Дмітрієв і ін. З 1928 працює Ленінградський музей циркового мистецтва, що володіє багатющими документальними матеріалами.
В СРСР працює (1976) 61 стаціонарний Ц., діють 14 національних циркових колективів, а також 15 пересувних Ц.; «Цирк на воді», 2 «Цирки на льоду»; 55 колективів «Цирк на сцені»; 13 зооцирков. Окремі групи і цілі колективи виступають у всіх країнах світу. У програмах багато радянського Ц. беруть участь кращі артисти з-за кордону. Див. також — «СРСР», розділ Цирк і відповідні розділи в статтях про країни і союзні республіки.
