Флобер (Flaubert) Гюстав (12.12.1821, Руан, – 8.5.1880, Круассе, поблизу Руана), французький письменник. Народився в сім'ї лікарки. Закінчивши ліцей Руанський, поступив на юридичний факультет Паризького університету, що проте розвинулася в 1844 нервова хвороба змусила його перервати заняття. Ф. оселився в своєму невеликому маєтку, де прожив майже безвиїзно до самої смерті. У Круассе створені основні художні твори Ф., там знаходиться обширна листування – безцінне джерело відомостей про філософські, естетичні і суспільно-політичні погляди письменника. Перші літературні досліди Ф. (повести «Мемуари божевільного», 1838, «Листопад», 1842) не самостійні, написані у дусі традиційного романтизму. Проте вже в них виразно виражена антибуржуазна спрямованість, настільки характерна для флоберовського творчості. Відхід від романтичних вистав позначився в ранньому варіанті романа «Виховання відчуттів» (1843–45, не опублікований), проте остаточне розчарування в романтичних ідеалах юності здійснилося під впливом революційних подій у Франції 1848–51.
Чуйно прислухаючись до того, що відбувається, схвалюючи антибуржуазний пафос народного підйому, письменник в той же час скептично-зневажливий відносився до будь-яких політичних програм, зайнявши позицію принципової неучасті в суспільному житті. Недовірливе відношення до революції Ф. зберіг і надалі, не зрозумівши і не прийнявши Паризької Комуни. Естетичні погляди Ф. знайшли вираження в створеній їм концепції відособленості і елітарності літератури, яку він до певної міри уподібнював науці. Проте талант художника, гострозоро і що невпинно спостерігав життя, титанічна літературна праця «до кривавого поту», по його власному визнанню, в рамки його естетичної системи ніяк не укладалися.
що Вийшов в 1857 роман «Пані Боварі. Провінційні вдачі» (русявий. пер.(переведення) 1858) – плід 6-річної роботи – належить до шедеврів світової літератури, це воістину енциклопедія французької провінції 19 ст Власті визнали книгу «аморальною» і віддали автора під суд; вирок був виправдувальний. Прогресивна критика тепло зустріла роман (Ш. О. Сент-Бев, Ш. Бодлер). Трагічна розв'язка романа – самогубство головної героїні Еми Боварі – заставляла роздумувати: хто аморальніший – що заплуталася в подружніх зрадах жінка або суспільство буржуазних обивателів і красномовців типа аптекаря Оме, змальованого в кращій манері жовчної флоберовськой сатири. Загибель Еми Боварі обумовлена її тугою по іншому життю, вільному від порожнечі і вульгарності обивательського животіння. У 1858 Ф. зробив подорож до Алжіру і Тунісу, збираючи матеріали для романа «Саламбо» (1862, русявий.(російський) пер.(переведення) 1863), дія якого відбувається в древньому Карфагені в епоху 1-ої Пунічної війни (3 ст до н. е.(наша ера)). Продовження антибуржуазної теми виявилося тут опосередковано, як туга по сильних характерах і цілісній натурі.
Наступний роман Ф. «Виховання відчуттів» (1869, в русявий.(російський) пер.(переведення) «Сентиментальне виховання», 1870) присвячений сучасним Ф. подіям: Революції 1848, її поразці, встановленню диктатури Наполеона III (1851). Герой романа Фредерік Моро – теж невдаха і жертва обставин, як і Ема Боварі, але при всіх своїх недоліках і слабкостях він уміє відстояти свою етичну незалежність перед лицем цинічних буржуа. З симпатією змальований революціонер Дюссардье.
В 1874 Ф. опублікував філософську драматичну поему в прозі «Спокуса святого Антонія» (русявий. пер.(переведення) 1879). Це своєрідний по жанру твір, що написаний на основі жітійной легенди і недвозначно бере під сумнів претензії християнської релігії на єдино дійсне збагнення сенсу життя. Творча дорога Ф. завершують «Три повести» (1877) і роман «Бувар і Пекюше» (незакінчений; опублікований 1881). Одна з повістей «Просте серце» (русявий. пер.(переведення) 1892) – історія жінки з народу, служниці Фелісите. З великою любов'ю до героїні просліджує автор її нелегку долю. Дві інші – «Легенда про святого Юліана Страннопріїмце» (у русявий.(російський) пер.(переведення) «Католицька легенда про Юліане Милостивому», 1877) і «Іродіада» (русявий. пер.(переведення) 1877) – знов переносять в далекі часи античності і середньовіччя.
«Бувар і Пекюше», твір багато в чому сатиричний, пов'язано з проблемою, що ніколи не переставала хвилювати Ф., – людина і його роль в науковому пізнанні світу. Твердо вірячи в творчі можливості людини, Ф. вважає своїм обов'язком нещадно висміювати всяку профанацію справжнього знання. У книзі вона втілилася в головних героях з їх дилетантськими претензіями на всезнайство, властивими обивателеві-буржуа. У зв'язку з роботою над цим романом Ф. склав невеликий за об'ємом сатиричний «Лексикон прописних істин» (опублікований 1910) – своєрідний кодекс ненависного письменникові обивательського «здорового глузду».
Значення Ф. і його вплив на французьку і світову літературу великий. Продовжувач реалістичних традицій О. Бальзака, уважний читач русявий.(російський) літератури (І. С. Тургенев, Л. Н. Толстой), він виховав плеяду талановитих письменників, деяких, наприклад Р. Мопассана, безпосередньо учивши письменницькому ремеслу. Великий стиліст, він став зразком творчої сумлінності, відданості своєму покликанню, гарячій любові до слова, рідної мови. Вигадування Ф. були добре відомі в Росії, про них співчутливо писала русявий.(російський) критика. Його твори переводив І. С. Тургенев, пов'язаний з Ф. близькою дружбою; М. П. Мусоргський створив оперу по мотивах «Саламбо». Творчість Ф. аналізували Р. Ст Плеханов, А. Ст Луначарський, М. Горький. Радянське літературознавство вивчає спадщина Ф. у конкретно-історичному контексті, відзначаючи видатну роль цього письменника в становленні реалізму у французькій літературі.
Соч.: Œuvres complètes illustrées, [t. 1–14], P., 1921–25; Œuvres complètes, t. 1–2, P., 1964; Correspondance [P., 1973]; у русявий.(російський) пер.(переведення) – Собр. соч.(вигадування), під ред. А. У Луначарського і М. Д. Ейхенгольца, т. 1–8, М. – Л., 1933–1938; Собр. соч.(вигадування), т. 1–4. М., 1971.
Літ.: Плеханов Р. Ст, Література і естетика, т. 1–2, М., 1958 (див. Покажчик імен, т. 2); Гіркий М., Собр. соч.(вигадування), т. 1–30, М., 1949–55 (див. Покажчик імен і назва, т, 30); Луначарський А. Ст, Флобер. Загальна характеристика, Собр. соч.(вигадування), т, 5, М., 1965; Іващенко А. Ф., Гюстав Флобер, М., 1955; Рейзов Би. Р. Творчість Флобера, М., 1955; Пузіков А. І., Ідейні і художні шукання Флобера, в його кн.: П'ять портретів, М., 1972; Bertrand L., Gustave Flaubert, P., 1912; Proust М., A propos du «style» de Flaubert, в його кн.: Chroniques, P., 1927; Digeon Cl., Flaubert, P., 1970; CULLERJ., Flaubert: the uses of uncertainty, lthaca (N. Y.) [1974]; Dumesnil R., Demorest D.-L., Bibliographic de Gustave Flaubert, P., 1937.
