Фет, Шеншин, Опанас Опанасович [23.11 (5.12) .1820, с. Новосели, нині Мценського району Орловської обл., – 21.11 (3.12) .1892, Москва], російський поет. Син поміщика А. Н. Шеншина і Кароліни Фет; був записаний сином Шеншина. Проте в 14 років з'ясувалася юридична незаконність цього запису, що позбавило Ф. всіх дворянських привілеїв. У 1844 він закінчив словесне відділення філософського факультету Московського університету і з метою отримати дворянське звання поступив на військову службу (1845). Перша збірка віршів – «Ліричний пантеон» (1840). На початок 60-х рр., період різкого розмежування суспільних сил, пов'язаного з революційною ситуацією, відносяться публіцистичні виступи Ф. у захист прав поміщиків, що носять підкреслено ретроградний характер. Незадовго до цього Ф. вийшов у відставку і зайнявся господарством в своєму маєтку; мало писав в цей час. Лише на схилі віку поет повернувся до творчості, випустивши 4 збірки віршів під загальним назва «Вечірні вогні» (1883–91).
Ф. – принциповий прибічник доктрини «чистого мистецтва», що уникав в своїй поетичній практиці звернення до соціальної дійсності, прямого відгуку на пекучі питання сучасності. В той же час його поезія – в ширшому сенсі – має твердий життєвий грунт. Поетові, рухомому стихійним прагненням втілити у віршах само «речовину існування», удалося майстрово передати матеріальну реальність світу, дану людині в його безпосередньому сприйнятті. Відчуваючи життя як силу («Весна і ніч покрили поділ», 1856?) всевладдя, захоплюючої, поет як би розчиняє своє «я» в стихії органічного життя («Яке счастіє: і ніч, і ми одні!», 1854). Незвичайно гострі ліричні емоції викликає у Ф. природа – «весни таємнича сила» («Ще травнева ніч», 1857), «дивні картини» зими («Який смуток! Кінець алеї», 1862), вечора і ночі («Шепіт, боязке дихання», 1850, «На стозі сіна вночі південною», 1857). «Пейзаж душі» дан у Ф. в русі, насичений живими деталями наочного світу, наочними образами, багатий слуховими і зоровими відчуттями. Особливо яскраво смак до живописних, пластично картинам виявився у Ф. у антологічних віршах («Вакханка», 1843, «Діана», 1847). Своєрідність психологізму Ф. у тому, що він з невластивою доти русявий.(російський) поезії конкретністю відтворив в ліриці швидкоплинні душевні настрої і стани – цю текучу «матерію» всякого людського життя. Поезія Ф. музична, мелодійна. Поет вважає за краще часом мати справу не з сенсом, а із звуком – особливо податливим матеріалом для вираження миттєвого настрою.
Ф. відомий як перекладач Горація, Овідія, І. В. Гете і ін. древніх і нових поетів. Вперше перевів на русявий.(російський) яз.(мова) трактат А. Шопенгауера «Світ як воля і вистава» (1881). Автор мемуарів «Мої спогади» (ч. 1–2, 1890), «Ранні роки мого життя» (опубліковано в 1893). Багато віршів Ф. покладені на музику.
Соч.: Повні збори віршів. [Вступ. ст. Би. Я. Бухштаба], 2 видавництва, Л., 1959; Вечірні вогні. [Послесл. Д. Благого], М., 1971 (є бібл. муз.(музичний) проїзв.(твір) на вірші, що увійшли до цього видання).
Літ.: Ейхенбаум Би. М., Фет, в його кн.: Про поезію, Л., 1969; Озеров Л., А. А. Фет. О майстерності поета, М., 1970; Бухштаб Би. Я., А. А. Фет. Нарис життя і творчості, Л., 1974; Благий Д., Світ як краса. Про «Вечірні вогні» А. Фета, М., 1975; Історія російської літератури XIX ст Бібліографічний покажчик, М. – Л., 1962.
