Уральській армії похід 1918
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Уральській армії похід 1918

Уральської армії похід 1918, героїчний похід південноуральських партизан по білогвардійських тилах 18 липня – 12 вересня з метою виходу з оточення на з'єднання з Червоною Армією. Влітку 1918 робочих загонів Юж. Уралу, що діяли в районі Оренбург – Уфа – Челябінськ, виявилися в результаті заколоту Чехословацького корпусу і оренбурзьких козаків відрізаними від районів постачання і регулярних частин Червоної Армії і взялися до партизанських дій. До середині липня партизанські загони (Уральське Ст До. Блюхера, Верхнеуральський Н. Д. Каширіна, Троїцкий Н. Д. Томіна і ін.), що тіснять белоказачьей армією отамана А. І. Дутова, відступили в Белорецк. Тут на нараді командирів 16 липня було прийнято рішення об'єднати сили в звідний Уральський загін і пробиватися через Верхнеуральськ, Міасс, Катеринбург назустріч військам Вост. фронту. Командувачем був вибраний Каширін, його заступником – Блюхер. Виступивши в похід 18 липня, загін за 8 днів із запеклими боями дійшов до району Верхнеуральськ – Юрюзань, але через нестачу сил (4700 багнетів, 1400 шабель, 13 знарядь) був вимушений повернутися у вихідний район. 2 серпня пораненого Каширіна змінив Блюхер, який реорганізував загони в полиці, батальйони і роти і запропонував новий план походу: через Петровський, Богоявленський і Архангельський заводи на Красноуфімськ, щоб можна було спертися на робітниках, отримати поповнення і продовольство. Почавши похід 5 серпня, загін до 13 серпня з боями здолав Уральський хребет в районі Богоявленська (нині Красноусольськ), приєднав Богоявленський партизанський загін М. В. Калмикова (2 тис. чіл.), а потім Архангельський загін В. Л. Дамберга (1300 чіл.) і ін. сили. Загін виріс в армію, що мала в своєму складі 6 стрілецьких, 2 кавалерійських полиця, артилерійський дивізіон і ін. підрозділу (всього 10,5 тис. багнетів і шабель, 18 знарядь), із залізною військовою дисципліною. 20 серпня армія розбила в районі Зіміно білогвардійські частини. 27 серпня форсувала з боями р. Сіму, зайняла станцію Ігліно (12 км. на схід від Уфи) і, зруйнувавши ділянку ж. д.(залізниця) Уфа – Челябінськ, на 5 днів перервала повідомлення білих з Сибіром. До 10 вересня, завдавши нових поразок ворогові (на р. Уфі, в с. Червоний Яр і ін.), армія вийшла в район Аськино, в с. Тюйно-Озерськая прорвала кільце оточення і 12–14 вересня з'єдналася з передовими частинами 3-ої армії Вост. фронту. Через 10 днів армія прибула в Кунгур, де її основна маса влилася в 4-у Уральську (з 11 листопада – 30-у) стрілецьку дивізію. Протягом 54 днів армія Блюхера прошла понад 1500 км. по горах, лісах і болотах, провела більше 20 боїв, розгромила 7 ворожих полків. Дезорганізовувавши тил білогвардійців і інтервентів, вона сприяла наступу військ Східного фронту восени 1918. За успішне керівництво героїчним походом Блюхер першим серед радянських воєначальників був нагороджений орденом Червоного Прапора.

  Літ.: Душенькин Ст Ст, Уральський рейд, М., 1973; Легендарний рейд. Сб. спогадів про похід південно-уральських партизан під командуванням Ст До. Блюхера, М., 1959; Теслярів І. Ф., Десять тисяч героїв, М., 1967.

  А. М. Агєєв.