Транквілізатори (від латів.(латинський) tranquillo — заспокоюю), атарактіки, лікарські препарати з групи психотропних засобів, що володіють заспокійливою дією. Зменшують емоційну напруженість, дратівливість, тривогу, знижують тонус скелетної мускулатури, впливають на ряд функцій вегетативної нервової системи, підсилюють дію деяких снодійних засобів. У відмінність від нейролептичних засобів (так званих великих Т.), не викликають загальмованості, надмірної сонливості, неврологічних розладів. У механізмі дії Т. грає роль зменшення збудливості лімбічеськой системи, таламуса і гіпоталамуса. Великі дози Т. викликають пригноблення ретикулярної формації. Побічні явища при вживанні Т. незначні (м'язова слабкість). Т. не володіють антипсихотичною дією, у зв'язку з чим в психіатрії їх застосовують переважно при лікуванні неврозів, психопатій і ін. так званих пограничних (між нормою і патологією) станів. Т. застосовуються при лікуванні нервових захворювань з підвищенням м'язового тонусу і деяких внутрішніх хвороб.
По хімічній будові Т. належать до різних класів з'єднань. Найширше застосовуються похідні бензодіазеніна — хлордіазепоксид (лібріум, еленіум), Діазепам (седуксен), оксазепам (тазепам), нітразепам (еуноктін, радедорм); з похідних ін. хімічних сполук — мепробамат, тріоксазін. Тенденція населення до надмірного вжитку Т., що виявляється в багатьох країнах, висуває проблему заходів обмеження і посилення лікарського контролю для запобігання можливості «психологічної залежності» від препаратів.
Літ.: Психотропні засоби в медичній практиці під ред. Р. Я. Авруцкого, М., 1971; Райське Ст А., Психофармакологічні засоби в медичній практиці, М., 1972; Александровський Ю. А., Клінічна фармакологія транквілізаторів, М., 1973.
