Тимошенко Семен Костянтинович [6(18) .2.1895, с. Фурман, нині Фурмановка Килійського району Одеської області, — 31.3.1970, Москва], радянський воєначальник, Маршал Радянського Союза (7.5.1940), двічі Герою Радянського Союза (21.3.1940 і 18.2.1965). Член КПРС з 1919. Народився в селянській сім'ї. У 1915 покликаний в армію, брав участь в 1-ій світовій війні 1914—1918 кулеметником. Після Жовтневої революції 1917 брав участь в розгромі каледінщини. З квітня 1918 в 1-м-коді червоногвардійському Чорноморському загоні (командир взводу, ескадрона) бився проти німецьких окупантів і білогвардійців в Криму і на Кубані. З серпня 1918 командир 1-го Кримського революційного полку при обороні Царіцина. З листопада 1918 командував 2-ою окремою кавалерійською бригадою у складі 10-ої армії, а з червня 1919 — кінного корпусу С. М. Будьонного. З жовтня 1919 командир 6-ої кавалерійської дивізії кінного корпусу Будьонного (з листопада 1919 — 1-ою Кінною армії). Дивізія під командуванням Т. особливо відрізнилася в боях під Воронежем, Касторной, Ростовом-на-Дону, Егорликськой, Житомиром і Бродами. З серпня 1920 Т. командував 4-ою кавалерійською дивізією, що успішно діяла при розгромі врангельовських військ і махновщини. Після Громадянської війни 1918—20 командував кавалерійським корпусом. Закінчив Вищі академічні курси (1922 і 1927) і курси єдиноначальників при Військово-політичній академії ним. В. І. Леніна (1930), з серпня 1933 заступник командувача військами Білоруського, з вересня 1935 Київського військових округів, З липня 1937 командував військами Північно-кавказького, з вересня 1937 Харківського і з лютого 1938 Київського особливого військових округів. У вересні 1939 командував військами Українського фронту, що брали участь в звільненні Західної України. Під час радянсько-фінляндської війни 1939—40 з січня 1940 командував Північно-західним фронтом. З травня 1940 по липень 1941 нарком оборони СРСР. У час Великої Вітчизняної війни 1941—1945 Т, був головою Ставки Головного командування (до 19 липня), потім входив до складу Ставки Верховного Головнокомандування, був заступником наркома оборони (з липня по вересень 1941), головнокомандуючим Західним (10 липня — 10 вересня 1941) і Південно-західним (13 вересня 1941 — 21 червня 1942) напрямами, командувачем військами Західного (2—19 липня і 30 липня — 12 вересня 1941), Південно-західного (30 вересня — 18 грудня 1941 і 8 квітня — 12 липня 1942), Сталінградського (12—23 липня 1942) і Північно-західного (жовтень 1942 — березень 1943) фронтів. З березня по червень 1943 координував дії фронтів Волховського і Ленінградського, з червня по грудень 1943 — Північно-кавказького фронту і Чорноморського флоту, в лютому — червні 1944 — 2-го і 3-го Прибалтійських фронтів, з серпня 1944 до кінця війни — 2-го, 3-го і 4-го Українських фронтів. Після війни командував військами Барановічського (1945—46), Південно-уральського (1946—49) і Білоруського (1949—60) військових округів. З березня 1960 Генеральний інспектор групи генеральних інспекторів міністерства оборони СРСР. У 1961—70 голова Ради комітету ветеранів війни. У 1939—52 член ЦК ВКП (б), в 1952—70 кандидат в члени ЦК КПРС. Депутат Верховної Ради СРСР 1—7-го скликань. Нагороджений 5 орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, орденом Перемоги, 5 орденами Червоного Прапора, 3 орденами Суворова 1-ій мірі, Почесною революційною зброєю, Почесною зброєю — шашкою із зображенням Державного герба СРСР, багатьма медалями, а також іноземними орденами і медалями. Похований на Червоній площі біля Кремлівської стіни.
