Теніс, лаун-теніс (англ. lawn — лужок, газон і tennis, ймовірно, від французького tenez — ось вам, беріть), спортивна гра, учасники якої перебивають за допомогою ракеток м'яч через сітку на спеціальному майданчику — корті.
Прообраз Т. — що існувала в 13— 14 вв.(століття) у Італії, Франції, Англії гра в м'яч, що перебивається через сітку долонею. У початку 16 ст стали застосовувати ракетки. Сучасний Т. виник у Великобританії в кінці 19 ст Перші правила розроблені англійцем У. Уїнгфілдом в 1874. Назва лаун-теніс прийнято в 1875, який вважається роком зародження сучасного Т.
Змагання по Т. проводяться на кортах з гліно-піщанімі, пластиковими, трав'яними, асфальтовими, дерев'яними і іншими покриттями. Розмір корту із забігами 40 ´ 20 м-код (не менше 36 ´ 18). Сітка, що розділяє корт, з міцних тонких шнурів з вічками не понад 3 ´ 3 см має в середині висоту 91 см, верхня частина сітки обшита білою стрічкою шириною 5 див.
Ракетки виготовляються з дерева, легкого металу або пластмаси, на обід натягаються натуральні або синтетичні струни. Ракетка важить 255—340 г (9—12 унцій) — для дітей, 340—400 г (12—14 унцій) і більше — для дорослих. М'яч з гуми, обклеєною білою ворсистою тканиною; важить, як правило, 56,7 г; діаметр 6,35—6,67 див.
Суть гри: спортсмени посилають м'яч через сітку ударами ракетки так, щоб суперник не зміг правильно повернути його в межі чужої половини майданчика. Удар по м'ячу вирішується після першого відскоку його від корту або до приземлення (вторинне приземлення — програш очка). Розиграш кожного очка починається з подачі — першого удару по м'ячу, який повинен попасти в певне поле (при помилці вирішується вторинна спроба). Рахунок окулярів ведеться від того, що подає; за реалізацію першої і другої подачі нараховується по 15, третьою — 10, четвертою (підряд) — виграш гейму (частини партії). Право подачі переходить через гейм. Для перемоги в партії (сеті) потрібно виграти не менше 6 геймів, при перевазі не менше чим в 2. Для перемоги в зустрічі потрібно виграти дві партії з трьох або три з п'яти. Змагання проводяться одіночниє — чоловічі і жіночі і парні — чоловічі, жіночі і змішані.
Міжнародна федерація лаун-тенісу (ІЛТФ) створена в 1912 в Парижі (у 1974 об'єднувала близько 100 країн, 100 млн. тенісистів). У 50—70-х рр. по темпах розвитку і кількості міжнародних змагань Т. займав 1-е місце серед інших видів спорту. У 1896—1924 Т. входив в програму восьми Олімпійських ігор.
Офіційних чемпіонатів світу ІЛТФ не організовує. Щорічним чемпіонатом світу серед чоловічих команд вважається розиграш Кубка Девіса, заснований в 1900 одним з сильних тенісистів того часу американцем Д. Девісом. Особистими чемпіонатами світу вважаються: на трав'яних кортах — турнір Уїмблдону в Лондоні (з 1877), на грунтових — Відкритий чемпіонат Франції в Парижі (з 1891). Вони проводяться по 7 видам, у тому числі одиночним юнацьким. З 1970 розігрується неофіційний чемпіонат світу нового типа: 12 попередніх турнірів у різних країнах (96 учасників) і фінальний (для 8 спортсменів, що показали кращі результати). До змагань допускаються любителі і професіонали (ІЛТФ об'єднує спортсменів всіх категорій). Чемпіонати Європи проводяться з 1968 лише серед любителів. За кордоном Т. найбільш розвинений в США, Австралії, Франції, Великобританії, Італії, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Швеції, ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка), СРР(Соціалістична Республіка Румунія) ВНР(Угорська Народна Республіка), СФРЮ(Соціалістична Федеральна Республіка Югославія), Індії, Іспанії, Мексиці.
Переможцями Кубка Девіса в 1900—74 були спортсмени США (26 разів), Австралії (23 рази), Великобританії (9) і Франції (8). Серед кращих спортсменів в 1-ій половині 20 ст у чоловіків: Би. Тілден, Е. Вайнс, Д. Бадж (США), А. Уїлдінг (Нова Зеландія), Н. Брукс (Австралія), А. Коші, Ж. Баротра і Р. Лакост (Франція), Ф. Перрі (Великобританія); у жінок: X. Уїлс, Х. Джекобс (США), С. Ланглен (Франція). У 1950—70 найкращих результатів добивалися у чоловіків — Л. Хоад, До. Розуолл, Р. Лейвер, Дж. Ньюком, Р. Емерсон (Австралія), С. Сміт, А. Еш, Д. Коннорс (США), М. Сантана (Іспанія), І. Настасе (СРР), Я. Кодеш (ЧССР), А. І. Метревелі (СРСР), у жінок — М. Коноллі, А. Гібсон, Л. Моффіт-Кинг, К. Еверт (США), М. Буену (Бразилія), М. Сміт-Корт, І. Гулагонг (Австралія), О. В. Морозова (СРСР).
В Росії Т. почав культивуватися в кінці 70-х рр. 19 в.; перші клуби створені в кінці 80-х рр. Чемпіонати проводилися з 1907, в 1908 створений Всеросійський союз клубів лаун-тенісу (з 1912 член ІЛТФ). У міжнародних змаганнях російські тенісисти вперше брали участь в 1903. У 1914 було 48 клубів.
1-й чемпіонат СРСР проведений в 1924. У 1928 Т. був в програмі 1-ої Всесоюзної спартакіади в Москві. У 1923 створена Всесоюзна секція Т., яка в 1956 перетворена у Федерацію Т. СССР (з 1956 в ІЛТФ). Т. включений в програму Спартакіад народів СРСР. У 1974 Т. культивувався в 1,3 тисячах колективів фізкультури (близько 37 тисяч спортсменів, у тому числі понад 11 тис. чіл., що мають спортивні розряди, близько 200 майстрів спорту, 16 заслужених на майстрів спорту, понад 500 тренерів, 2,1 тисяч суспільних інструкторів, 2,7 тисяч спортивних суддів). Радянські спортсмени виступають в змаганнях на Кубок Девіса з 1962, в турнірі Уїмблдону з 1958, у Відкритому чемпіонаті Франції з 1961, на чемпіонаті Європи з 1969. Вищі досягнення: у Кубку Девіса — 3-е місце в 1974, 1976, на чемпіонатах Європи в 1968—76 — перші місця в командному заліку і більшість перших місць в окремих видах одиночних і парних змагань, абсолютна перемога на Універсіаді 1973, в турнірі Уїмблдону в 1969—74 — другі місця в окремих видах 4 рази; на Відкритому чемпіонаті Франції —3-е місце серед чоловіків в 1972. Розвиток радянської школи Т. пов'язаний з іменами таких діячів фізкультури і спорту, як і. А. Кульов, Ст Ст Коллегорський, С. П. Беліц-Гейман, А. Ст Правдін, С. С. Ломакин, Д. А. Государевий, Ю. До. Ребане, Ст Ст Канделаки, Н. С. Теплякова, А. Хангулян, Е. Я. Крєє, Ст М. Бальва, Е. В. Корбут і ін. Неодноразові чемпіони СРСР — Е. А. Кудрявцев, Е. Е. Негребецкий, Би. І. Новіков, Н. Н. Озеров, С. С. Андрєєв, С. А. Ліхачев, А. І. Метревелі, О. Ст Морозова, А. Ст Дмітрієва, Р. П. Бакшєєва, М. В. Крошина і ін.
Літ.: Беліц.-Гейман С. П., Техніка тенісу, М., 1966; його ж, Мистецтво тенісу, М., 1971; Корбут Е. Ст, Теніс (10 уроків техніки і тактики), М., 1969.
