Теккерей (Thackeray) Уїльям Мейкпіс (18.7.1811, Калькутта, — 24.12.1864, Лондон), англійський письменник. Найбільший представник «блискучої плеяди» англійських романістів 19 ст (див. До. Маркс, в кн.: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 10, с. 648). Народився в сім'ї багатого колон, чиновника. У 1829—30 вчився в Кембріджському університеті; багато подорожував. Працював журналістом (у тому числі в журналі «Панч»), талановитий художник-карикатурист.
Всіляка в жанровому відношенні (романи, комічні повісті, гуморески, казки, пародії, нариси, балади і ін.) творчість Т. єдина в своїй ідейно-художній спрямованості. Серед кращих творів Т. — «Записки Желтоплюша» (1840), повість «Кетрін» (1840), цикл пародій «Романи знаменитостей» (1847), романи «Книга снобів» (1847), «Ярмарок пихатості» (1848), «Пенденніс» (1850), «Історія Генрі Есмонда» (1852), «Ньюкоми» (1855), «Віргинци» (1857). Чудовими зразками англійської прози є літературно-критичні нариси Т. («Англійські гумористи XVIII століття», 1853), його листи.
Розуміння соціально-історичних закономірностей, критика вікторіанської буржуазної епохи з'єднуються в Т. з уявленням про життя як про вічний «маскарад існування»; у історії він бачить трагікомічний гротеск, рух по замкнутому кругу (лист до матері від 10 березня 1848). У своїх філософських переконаннях Т. був близький к М. Монтеню, Д. Юму.
Т. створив новий тип сатіріко-гуморістічного романа, в якому, спираючись на традиції європейської літератури (Арістофан, Петропій, Ф. Рабле, Сервантес, Дж. Свіфт, Р. Філдінг, Л. Стерн, В. Ськотт і ін.), з'єднав шляхом особливих «ігрових» прийомів жізнеподобниє форми віддзеркалення дійсності з цілою системою художніх умовностей, висхідних до народного мистецтва (мотиви міфологічні, казкові басенниє, з англійської «різдвяної пантоміми»), тим самим значно розширивши можливості соціальної сатири, поглибивши реалізм зображення. Гротесково-сатиричні образи Т. (Желтоплюш, Баррі Ліндон, Бекі Шарп, маркіз Стайн, Барнс Ньюком), що розкривають глибину відчуження людини в класовому суспільстві, виступають як соціально обумовлені і одночасно «вічні» типи. У окресленні їх Т. удавався до символіки, іронічного підтексту, алогізму, пародійної стилізації і т. п. Особливу увагу він приділяє розробці образу автора-розповідача, промовця під масками-псевдонімами (Айки Соломоні, Мікель Анджело Тітмарш, Пендінніс). У Росії творчість Т., підтримана революційно-демократичною критикою, користувалася широкою популярністю на початку 50-х рр. 19 ст
Соч.: The works, v. 1—26, N. Y.—L., 1910—11; The letters and private papers. Collected and ed. by G. N. Ray, v. 1—4, Camb. (Mass.), 1946; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Собр. соч.(вигадування), т. 1—12, СП(Збори постанов) Би. 1894—95; Собр. соч.(вигадування) у 12 тт., т. 1-3, М., 1974-75.
Літ.: Історія англійської літератури, т, 2, ст 2, М., 1955; Алексєєв М. П., З історії англійської літератури, М., 1960; Івашева Ст Ст, Теккерей-сатірік, М., 1958; Ray G. N., Thackeray, v. 1—2, L., 1955—58; Loofbourow J., Thackeray and the form of fiction, Princeton (N. J.), 1964; Flamm D., Thackeray''s critics, Chapel Hill [1967]; Mcmaster Ju., Thackeray: the major novels, Toronto [1971]; Pantuckova L., W. М. Thackeray as а critic of literature, Brno, 1972.
