Табу (полінезійський), поширена в докласовому суспільстві система заборон, порушення яких нібито карається надприродними силами. Звичай Т. вперше був описаний Дж. Куком у аборигенів островів Тонга (Полінезія) в 1771. В Полінезії табуйованим було все, що відносилося до богів і духів, що все належало жерцям і вождям. Виникнення Т. зв'язане, мабуть, з потребами людського суспільства, що формувалося, підпорядкувати поведінку індивідуума інтересам колективу. У родовому товаристві Т. регламентувало найважливіші сторони життя людини, перш за все дотримання шлюбних екзогамних норм (див. Екзогамія ) . Широко поширені також харчові Т. Пережітки Т. зберігаються в сучасних релігіях (наприклад, в християнстві поняття гріха аналогічно Т.).
В мовознавстві Т. — слово, вживання якого забороняється (унаслідок релігійних вірувань, забобонів, цензурних заборон, боязні грубих виразів і т. п.), наприклад у промислових мисливців замість «ведмідь» — «господар», «ломака», «він»; обмеження слововживання, визначуване тими ж причинами.
Літ.: Токарев С. А., Ранні форми релігії і їх розвиток, М., 1964; Семенов Ю. І., Як виникло людство, М. 1966.
