Сіцілійські повстання рабів 2-й половина 2 ст до н.е.(наша ера), в Древньому Римі повстання на о. Сіцілія.
1-е повстання 136 (138 або 137)—132, очолене рабом-сирійцем Евном, проголошеним повсталим царем під ім'ям Антіоха, спалахнуло в р. Енна; іншим вогнищем став р. Агрігент, де рух очолив раб-килікиец Клеон. Під керівництвом Евна армії повсталих узяли рр. Тавромсній, Катану, Мессану і, можливо Сиракузи; число повсталих доходило до 200 тис. Лише у 132 консулові П. Рупілію удалося оволодіти Тавроменієм і Енной, подавивши повстання.
2-е повстання 104—99 почалося, на відміну від 1-го повстання, в сільських районах Сіцілії; у південно-західній частині і центрі острова його очолював раб-італік Сальвій, проголошений царем під ім'ям Тріфона, в західній частині (обл. Сегести і Лілібея) — раб-килікнец Афінпон. Біля р. Тріокала армії повсталих об'єдналися під керівництвом Тріфона, а після його смерті — під керівництвом Афініона. Повсталі поступово захопили весь острів, окрім деяких міст (Моргантіна, Лілібей), роз'єднаних між собою. Дрібних землеробів раби не чіпали, повсталих підтримувала сільська біднота. Римська армія під керівництвом преторів, спочатку Лукулла, потім Гая Сервілія, в 103—102 не могла розгромити повсталих, і лише прислана на острів в 101 консульська армія під керівництвом Манія Аквілія в 99 подавила повстання. Античні автори повідомляють про страшне спустошення острови і масі довго не хоронених трупів.
Літ.: Маркс До., Сіцілія і Сіцілія, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 15, с. 47; Дияконів А. П., Про хронологію першого повстання рабів в Сіцілії в II ст до н.е.(наша ера), «Вісник древньої історії», 1940 №3—4; Колобова До. М., Друге сіцілійське повстання рабів, в збірці: Eirene, t. 2, Praha, 1964; її же, Повстання рабів в античному товаристві V—I вв.(століття) до н.е.(наша ера), в збірці: Проблеми загальної історії. Л., 1967.
