Супплетівізм (від позднелат. suppletio — поповнення, додавання), спосіб утворення форм і основ слова від різного коріння. Як системне явище С. типовий для індоєвропейських мов, наприклад: російський «я — мене», литовський aš — mane, англійський am — is; в окремих випадках спостерігається в мовах древніх генетичних груп, наприклад: афрікаанс is — was, турецький im — dir, фінський hyvä — parempi. С. в ранні періоди розвитку мови (ранній С.) обумовлений історією становлення лексико-граматичних категорій мови, пізній — фонетичними змінами кореня і семантичними процесами аттракциі різного коріння. Інколи С. розуміється ширше, як спосіб словотворення, наприклад: французький tomber — chute, шведський stjäla — tjuv, англійський good — well.
Літ.: Конецкая Ст П., Супплетівізм в німецьких мовах, М., 1973 (літ.); Osthoff Н., Yom Suppletivwesen der indogermanischen Sprachen, Hdlb., 1899; Benveniste E., Un fait de supplétisme lexical en indoeuropéen, у збірці: Beiträge zur Indogermanistik und Keltologie, Innsbruck, 1967.
