Суад Дервіш (Suat Derviş; псевдонім — Хатідже Хатіб, Сувейда Хатіб, Суад Сюзан) (1903, Стамбул, — 23.7. 1972, там же), турецька письменниця і громадський діяч. У 1930 закінчила літературний факультет Берлінського університету. Видавала газету «Ені едебіят» («Yeni edebiyat», 1940—41), в якій були вперше надруковані твори багатьох письменників сучасній Туреччині. Була організатором і головою (1939—47) першої в Туреччині профспілки працівників друку. У 1953—63 знаходилася в еміграції в Європі. Друкувалася з 1919. Спільна робота з Назимом Хикметом в прогресивному журналі «Ресимлі ай» («Resimli ау») зіграла важливу роль у формуванні її поглядів. За публікацію нарису «Чому я друг Радянського Союзу» (1944, русявий.(російський) пер.(переведення) 1954), де критикувався пантюркизм, С. Д. загрожував тривалий тюремний висновок. Автор багатьох збірок новел і романів. Найбільш значительни гуманістичні твори, де романтизм поєднується з реалістичним відтворенням побуту турецького «дна»: романи «Еміне» (1931), «Фосфорна Джевріє» (1948, русявий.(російський) пер.(переведення) 1957), «Тіні особняка» (1969) та інші. С. Д. виступала проти фашизму і війни, соціальної нерівності, приниження жінки. Твори письменниці переведені на багато мов світу. Кілька разів відвідала СРСР.
Соч.: Cilgin gibi, Ist., 1945: Ankara mahpusu, Ist., 1968; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Анкарський в'язень, М., 1960; Любовні романи, М., 1969.
Літ.: Фіш Р. Р., Письменники Туреччині — книги і долі, М., 1963; Сорокоумовськая Р. М., Нові дані про турецьку письменницю Суад Дервіш, «Народи Азії і Африки», 1974 № 5: Necatigil Ст, Edebiyatimizda isimler sözlügü, 7 bs., Ist., 1972.
