Стучка Петро Іванович [14(26) .7.1865, Кокнесськая волость, нині Стучкинський район Латвійської РСР, —25.1.1932, Москва], радянський державний і партійний діяч, один із засновників Комуністичної партії Латвії. Член Комуністичної партії з 1895. Народився в селянській сім'ї. Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету (1888). У революційному русі з кінця 80-х рр. Один з редакторів газети «Дієнас лапа» («Щоденний листок») — центру руху демократичної латиської інтелігенції. Піддавався арештам і засланням. У 1904 один з керівників 1-го з'їзду Латиської, соціал-демократичної робочої партії, в 1906 — 1-го з'їзду Соціал-демократії Латиського краю; з 1904 член ЦК. Брав участь в роботі конгресу Штутгарту 2-го Інтернаціоналу (1907). З 1907 в Петербурзі; співробітничав в латиських соціал-демократичних виданнях, в газетах «Зірка», «Правда», в журналах «Освіта», «Питання страхування» . Після Лютневої революції 1917 член Петербурзького комітету РСДРП (б) і виконкому ради Петрограду. Делегат 7-ої (Квітневою) Всеросійської конференції і 6-го з'їзду РСДРП (б). Учасник Жовтневого озброєного повстання 1917 в Петрограді, делегат 2-го Всеросійського з'їзду Рад. У листопаді 1917—18 нарком юстиції РРФСР (у березні — серпні 1918 заступник наркома юстиції), член Колегії НКИД. У грудні 1918—20 голова Радянського уряду Латвії; одночасно в 1919—21 заступник наркома юстиції РРФСР. У 1923—32 голова Верховного суду РРФСР. Делегат 7, 9, 10, 14—16-го з'їздів ВКП (б), на 7, 9-м-код з'їздах обирався кандидатом в члени ЦК, на 8-м-коді — член ЦК. У 1920—32 голова Закордонного бюро ЦК КП Латвії, представник КП Латвії в Комінтерні, член ІККИ, в 1924—32 голова Інтернаціональної контрольної комісії Комінтерну. Був членом ВЦИК і ЦВК(Центральний виконавський комітет) СРСР. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Похований на Червоній площі біля Кремлівської стіни. Ім'ям С. названі Латвійський державний університет, місто Стучка; у Ризі відкритий пам'ятник С. (1962, скульптор Е. Мелдеріс, архітектор Р. Мелдеріс).
С. — автор значного числа робіт по питаннях теорії держави і права і цивільного права. Хоча в його теоретичних положеннях містилися ряд неточностей, що піддавалися критиці в сучасній юридичній літературі, С. — один з перших радянських юристів, що критикували з марксистських позицій буржуазну юридичну науку, затверджували революційну роль радянського права в боротьбі за побудову соціалізму. С. був одним з творців і директором (з 1931) інституту радянського права; професор МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова) і завідувач кафедрою цивільного права; під його керівництвом була видана «Енциклопедія держави і права» (т. 1—3, 1925—27; 2 видавництва, 1929—30).
Соч.: Курс радянського цивільного права, т. 1—3, т., 1927—31; У боротьбі за Жовтень. Сб. ст., Рига, 1960; За Радянську владу в Латвії. (1918—1920). Сб. ст., Рига, 1964; Ізбр. проїзв.(твір) по марксистсько-ленінській теорії права, Рига, 1964.
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво (див. Довідковий том, ч. 2, с. 475); П. Стучка — революціонер, мислитель і державний діяч, Рига, 1965; Про теоретичну спадщину П. І. Стучки в радянській правовій науці. Сб. ст., Рига, 1965; Абрамов А., Біля Кремлівської стіни, М., 1974; Dauge P. G., Stučkas dzive un darbs, Rїga 1958.
