1) у теорії коливань тонка, гнучка, сильно натягнута нитка з рівномірно розподіленою по довжині щільністю. При збудженні С., наприклад ударом або щипком, вона починає здійснювати коливальні рухи, при яких всі її ділянки зміщуються в поперечному напрямі. Будь-яке вагання С. можна представити у вигляді суми її гармонійних власних коливань, частоти яких f залежать від її довжини l , площі перетину S , натягнення Q , щільність матеріалу р , а також від умов закріплення кінців. Для С., закріпленою на жорстких опорах,
де n — ціле число, відповідне номеру гармонійної складової. Заданий в початковий момент розподіл зсувів, тобто спосіб збудження С., визначає спектр збуджених власних коливань. С. — проста коливальна система з розподіленими постійними, якою часто користуються для ілюстрації коливань складніших механічних, акустичних і електричних систем.
2) У музиці С. є джерелом звукових коливань в ряду музичних інструментів. При цьому тембр звуку С. визначається формою коливань струни, тобто спектром збуджених власних коливань. У старовини С. робилися з кори дерев, рослинних волокон і волосся тварин (переважно кінських). У сучасних музичних інструментах вживають головним чином металеві С. (сталеві), рідше — жильні, шовкові і з синтетичних волокон (капрону, нейлону). Для здобуття низьких тонів при обмеженій довжині С. користуються т.з. обвитими С. Оні складаються з тонкої нитки, обвитої в один або два шаруючи м'яким металевим дротом, т.з. канителлю. С. застосовуються також в деяких електро-акустичних приладах.
