Ставка Верховного Головнокомандуючого (СВГ), орган вищого польового управління військами і місцеперебування верховного головнокомандуючого озброєними силами Росії на театрі військових дій під час 1-ої світової війни 1914—18. З початку війни знаходилася в Барановичах, з 8(21) серпня 1915 — в Могильові. Штаб верховного головнокомандуючого спочатку складався з 5 управлінь: генерала-квартирмейстера, що відав оперативними питаннями; чергового генерала, у веденні якого знаходилися питання чисельності і вкомплектовування озброєних сил, забезпечення їх головними видами постачання, а також призначення на посаді командного складу; начальника військових повідомлень, військово-морського управління і коменданта головної квартири, що відав що всіма знаходилися в районі СВГ військовослужбовцями, а також установами зв'язку. На початку війни в СВГ налічувалося 9 генералів, 36 офіцерів, 12 військових чиновників і 125 солдатів. В ході війни склад СВГ значно розширився і до 1(14) листопада 1917 в неї входило 15 управлінь, 3 канцелярії і 2 комітети (всього понад 2 тис. генералів, офіцерів, чиновників і солдатів). Через властивих царській армії недоліків, СВГ не змогла забезпечити тверде управління фронтами і флотами, що діяли, і координацію їх дій. Після Лютневої революції 1917 стала одним з центрів всеросійської контрреволюції, що організував корніловщину . Після перемоги Великої Жовтневої революції 1917 СВГ в особі начальника штабу, а потім верховного головнокомандуючого генерала Н. Н. Духоніна і комісара Временного правітельства В. Б. Станкевіча вже 26 жовтня (8 листопада) призвала армію виступити проти Радянської влади. 4—11 (17—24) листопада представники кадетів, есерів, меншовиків і ін. контрреволюційних партій намагалися створити при СВГ т.з. «загальноросійський уряд» на чолі з есером В. М. Черновим для боротьби проти Радянської влади. З 7(20) листопада Духонін за підтримки представників Антанти почав відкритий саботаж вирішень Радянського уряду і 9(22) листопада був відчужений СНК(Рада Народних Комісарів) від посади, на яку був призначений Н. Ст Криленко. 19 листопада (2 грудня) за наказом Духоніна були випущені з в'язниці в Бихове генерал Л. Г. Корнілов і його прибічники, які бігли на Дон. 20 листопада (3 грудня) СВГ була зайнята революційними військами на чолі з Криленко, який вступив на посаду верховного головнокомандуючого, начальником штабу СВГ став генерал М. Д. Бонч-Бруєвіч. СВГ була поставлена на службу Радянській владі в цілях укладення миру з Німеччиною і її союзниками і демобілізації старої армії, При ній були створені органи революційної влади (Військово-революційний комітет, перейменований потім в Цекодарф, Революційний польовий штаб і ін.). У зв'язку з наступом австро-німецьких військ СВГ 26 лютого була переміщена в Орел, а після укладення Брестського миру 16 березня розформована, т.к. єє роль як органу вищого польового управління відпала з припиненням військових дій і демобілізацією старої армії, а її апарат не міг бути використаний для керівництва військовими діями в умовах громадянської війни, що почалася. У Червоній Армії були створені нові найвищі органи управління.
Літ.: Лемке М. До., 250 днів в царській Ставці, П., 1920; Бонч-Бруєвіч М. Д., Вся влада радам, М., 1964; Криленко Н. В. Смерть старій армії, «Військово-історичний журнал», 1964,№ 11—12; Кавтарадзе А. Г. Октябрь і ліквідація контрреволюційної Ставки, там же, 1968 №4; Полікарпов Ст Д., Революційні органи при Ставці Верховного головнокомандуючого (листопад 1917 — березень 1918), в збірці: Історичні записки, т. 86, М., 1970; його ж, Роботи Н. В. Криленко по історії революції в армії, там же, т. 94, М., 1974.
