Стабілізація нафти, видалення з нафти, що виходить з нафтових свердловин, залишкової кількості вуглеводневих газів і легких рідких фракцій після первинної дегазації. С. н. здійснюється на нафтових промислах або на головних перекачуючих станціях. У стабільній нафті вміст розчинених газів не перевищує 1—2%. Вуглеводневі гази прямують на газопереробний завод (ГПЗ), а стабільна нафта — на нафтопереробний завод (НПЗ). У установці С. н. (див. мал.(малюнок)) вихідна нафта нагрівається в теплообмінниках до 200—250 °С і поступає в колону (тиск 0,2— 0,5 Мн/м 3 ) ректифікації, з якої відводяться вуглеводневі гази і пари легкого бензину (газовий бензин) в конденсатор-холодильник, а потім поступають в газосепаратора, звідки несконденсовані гази прямують на ГПЗ, а рідка фаза частково повертається в колону ректифікації для зрошування. Остання частина рідкої фази проходіт теплообмінник, де нагрівається, а потім поступає в колону ректифікації (тиск 0,8—1,2 Мн/м 3 ). З колони вуглеводневі гази відводяться в конденсатор-холодильник і далі поступають в газосепаратора. З газосепаратора зверху відводиться сухий газ, знизу — зріджена пропан-бутанова фракція, частина якої повертається в колону для зрошування, останнє прямує в ємність. З колон і через теплообмінники і холодильники відбираються відповідно стабільна нафта і бензин. Для повнішого відбору легких фракцій колони знизу нагрівають.
Літ.: Гуревіч І. Л., Технологія переробки нафти і газу, 3 видавництва, ч. 1, М., 1972.
