Спортивна медицина, розділ медицини, що займається визначенням стану здоров'я, фізичного розвитку і функціонального стану систем організму фізкультурників і спортсменів, а також діагностикою, лікуванням і профілактикою захворювань і пошкоджень, пов'язаних із заняттями фізкультурою і спортом. С. м. вивчає також проблеми спортивної реабілітації, препатологичеських станів, спортивної травматології, антидопінгового контролю і ін. С. м. сформувалася на початку 20 ст У 1928 створена Міжнародна федерація С. м.(ФІМС; спочатку називалася асоціацією, в 1975 об'єднувала понад 50 національних федерацій); з того часу термін «З. м.» отримав офіційне визнання. У СРСР поряд з цим терміном застосовується у вузькому значенні термін «лікарський контроль».
Розвиток С. м. в СРСР пов'язано з іменами Н. А. Семашко, Ст Ст Горіневського, Би. А. Івановського, І. М. Сарказова-Серазіні, Ст Н. Мошкова І. А. Крячко, С. П. Летунова, Р. Е. Мотилянськой і ін., що заклали науково-організаційної основи С. м. як складовій частині сов.(радянський) системи охорони здоров'я, фізичної культури і спорту. У 20—30-і рр. були організовані кафедри (лабораторії, відділи) С. м. в науково-дослідних і учбових інститутах фізкультури, 40-х рр. — лікарсько-фізкультурні диспансери і кабінети, що здійснюють лікарський контроль за всіма категоріями тих, що займаються фізкультурою і спортом (у 1975 було понад 300 диспансерів і близько 1,5 тис. кабінетів). У 1946 р. створена федерація С. м. СРСР, яка з 1952 є членом ФІМС (ФІМС проводить усесвітні конгреси по С. м.). У 1961 р. при міністерстві охорони здоров'я СРСР засновано Всесоюзне суспільство по лікарському контролю і лікувальній фізкультурі, в 1967 в Києві — Науково-дослідний інститут медичних проблем фізичної культури і спорту, в 70-і рр. у ряді науково-дослідних інститутів АМН СРСР(Академія медичних наук СРСР) — лабораторії (групи) по різних проблемах С. м. Наукові дослідження по С. м. координуються проблемними комісіями — Медичних проблем спорту і Медичних проблем фізичної культури. Як учбова дисципліна С. м. входить в учбові плани інститутів фізкультури, медичних інститутів і факультетів фізичного виховання і педагогічних вузів.
В ін. соціалістичних країнах установи С. м. також входять в державні системи охорони здоров'я. У капіталістичних країнах організованої системи лікарського контролю не існує. Наукові дослідження по С. м. за кордоном ведуться в університетах (США, Швеція, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) і ін.) або в спеціалізованих інститутах (ГДР, Італія, Польща і ін.). У деяких країнах в С. м. включається фізіологія, біохімія спорту, біомеханіка і ін.
Літ.: Горіневський Ст Ст, Горіневськая Ст Ст, Керівництво по фізичній культурі і лікарському контролю, М. — Л., 1935; Лікарський контроль, М., 1965; Захворювання і пошкодження при заняттях спортом, під ред. А. Р. Дембо, Л.,1970; Іванов С. М., Лікарський контроль і лікувальна фізкультура, М., 1970; Кукольовський Р. М., Граєвськая Н. Д., Основи спортивної медицини, М., 1971; Міронова З. С., Хейфец Л. З., Профілактика і лікування спортивних травм, М., 1965; Яковлєв Н. Н., Біохімія спорту, М., 1974; Аstrand P. O., Rodahl K., Textbook of work physiology, N. Y., [1970]; Larson L. A., [Ed.], Encyclopedia of sport sciences and medicine, N. Y. — L., 1971; Venerando A. [e. а.], Medicina dello sport, Roma, 1974.
Спортивна медицина, під ред. А. Р. Дембо, М., 1975.
