Соціалістична партія Індії. Соціалістичний рух організаційно оформився в загальноіндійському масштабі в 1934, коли в рамках Індійського національного конгресу (ІНК) утворилася соціалістична для Конгресу партія (КСП). В1940—41 від КСП відокремилася революційно-соціалістична партія (РСП), що утворилася в 1938 і функціонувала на правах колективного члена КСП, вона мала послідовників головним чином в Бенгалії і Керале. Напередодні і після завоювання Індією незалежності (1947) з КСП вийшли ряд угрупувань, що перейшли в ІНК або в Комуністичну партію Індії (КПІ). У 1948 КСП перетворилася в самостійну Соціалістичну партію Індії (СПИ), що проіснувала до 1952, коли вона об'єдналася з групою дрібнобуржуазних правих гандістов (що вийшли з ІНК в 1950—51) і була перейменована в народно-соціалістичну партію (НСП). НСП встала на дорогу правого опортунізму, антикомунізму і антісоветізма, що викликало її розкол в 1954—1955. У 1955 угрупування лівих соціалістів, що вийшло з НСП (лідер — Р. М. Лохия), прийняло колишню назву партії — Соціалістична партія Індії, а прибічники одного із засновників КСП — Д. П. Нараяна прилучилися до гандістському руху «Сарводайя».
На початку 60-х рр. з НСП вийшла і перейшла в ІНК угрупування А. Мехти, що керувала партією з 1952. До 1964 СП(Збори постанов) І і НСП злилися, створивши Об'єднану соціалістичну партію (ВІСПИ), проте концепція «антіконгрессизма», покладена в основу програми ВІСПИ, і прагнення лівої фракції на чолі з Р. Лохия до співпраці з КПІ викликали новий розкол, і в 1965 була заснована нова НСП. У 1971 ВІСПИ і НСП, ослаблені в боротьбі з ІНК і КПІ, знов злилися, прийнявши колишню назву — Соціалістична партія Індії. До 1972 основний контингент колишньої НСП вступив в ІНК. До 1973 СП(Збори постанов) І підписала спільно з паралельною компартією (що утворилася в 1964) заява про розгортання «тотальної» боротьби проти ІНК, в ході якої СП(Збори постанов) І стала блокуватися з правими реакційними партіями. Центральний друкарський орган СП(Збори постанов) І — журнал «Джаната» («Janata») англійською мовою. Лідери — Дж. Фернандес, С. Мохан і М. Лімайе (1976).
