Сифоров Володимир Іванович [р. 18(31) .5.1904, Москва], радянський учений в області радіотехніки і електроніки, член-кореспондент АН(Академія наук) СРСР (1953). Член КПРС з 1941. У 1929 закінчив Ленінградський електротехнічний інститут ним. В. І. Леніна; у 1930—41 і 1946—52 викладав там же (з 1938 — професор). У 1928—41 працював в інституті радіомовного прийому і акустики (до 1938 — Центральна радіолабораторія ), в 1941—53 викладав в Ленінградській військово-повітряній інженерній академії. У 1953—54 і 1955—57 працював в НДІ(науково-дослідний інститут) радіо; у 1954—55 — заступник міністра радіотехнічної промисловості СРСР; у 1954—66 — в інституті радіотехніки і електроніки АН(Академія наук) СРСР. З 1966 директор інституту проблем передачі інформації АН(Академія наук) СРСР. Основні праці присвячені: теоретичним питанням стійкості резонансних підсилювачів, детектування сигналів і перетворення частоти, радіоприйому на СВЧ(надвисокі частоти), імпульсному радіозв'язку і радіонавігації; методам виявлення сигналів радіолокацій і боротьби з радіоперешкодами; теорії передачі інформації. З 1954 — голова Центрального правління Науково-технічного суспільства радіотехніки, електроніки і зв'язку ним. А. С. Попова. Почесний член Угорської АН(Академія наук) (1973). Нагороджений 2 орденами Леніна, 5 іншими орденами, а також медалями.
Соч.: Резонансні підсилювачі, Л., 1932; Підсилювачі високої частоти, М. — Л., 1939; Радіоприймачі надвисоких частот, 2 видавництва, М., 1957; Радіоприймальні пристрої, М., 1974 (совм. з ін.).
Літ.: Володимир Іванович Сифоров, М., 1974 (Матеріали до біобібліографії учених СРСР. Сірок. техніч. наук, ст 3).
