Сирійська мова, письмова мова арамеоязичних християн Передньої Азії (з 5 ст н.е.(наша ера)), нині мова культу в несторіан і яковітов Ірану, Іраку, Сирії і інших країн. С. я. сходить до східно-арамійського діалекту району м. Едесу (південно-східна Туреччина). Має багату літературу 5—17 вв.(століття) Використовує 3 різновиди сирійського листа: естрангело (стара), несторіанськую і яковітськую (серто). Несторіанськая і яковітськая традиції вимови текстів розрізняються вокалізмом (якістю голосних). У фонетиці і морфології С. я. близький арамійському і івриту. Фіксований наголос на останньому складі (заударниє голосні відпали). Певний стан імені (на -а, -о), втративши специфічне значення, майже витіснив абсолютний стан. Система порід дієслова спрощена і регулярнзірована. У лексиці багато среднеперсидських і особливо греч.(грецький) слів.
Літ.: Вrоєкеimann С., Syrische Grammatik, Lpz., 1955; його ж, Lexicon Syriacum, Halle, 1928.
