Синтоїзм [від япон.(японський) синто, буквально — дорога (учення) богів], релігія, що склалася в Японії, одна з найбільш поширених в країні (поряд з буддизмом) релігій. С. виник з древнього культу одухотворення природи і обожнювання померлих предків. Згідно С., чоловік веде своє походження від одного з незліченних духів, впливових богів (камі), серед яких особливе місце займала богиня Сонця, — Аматерасу . Душа померлого при певних обставинах здатна стати камі. У свою чергу, камі володіє здатністю втілитися в ритуальні предмети (меч, дзеркало, фігурку бога, дощечку з ім'ям божества) і такий предмет (синтай) перетворюється на об'єкт поклоніння. Синтоїстськая служба складається з 4 елементів — очищення (хараї), жертвопринесення (синсей), короткої молитви (норіто) і узливання (наораї).
З 5—6 вв.(століття) імператорський двір став керувати діяльністю головних синтоїстських храмів; найбільш важливі обряди став здійснювати імператор, оголошений в 7 ст верховним жерцем С. Отсутствіє єдиної канонічної літератури С. було відшкодовано створенням в 7—8 вв.(століття) збірок древніх історичних міфів, легенд і оповідей — «Кодзіки» («Запис про справи старовини») і «Ніхон січи» («Аннали Японії»). Проникнення з Кореї і Китаю до Японії буддизму (з 6 ст) поступово ліквідовувало монопольне положення С. В період розквіту японського феодалізму (10—16 вв.(століття)) буддизм грав переважаючу роль в релігійному житті країни, багато японців стали сповідати дві релігії (наприклад, браки, народження дитяти, місцеві свята зазвичай наголошувалися в синтоїстськом храмі, а поминально-заупокійний культ здійснювався переважно по правилах буддизму).
В 17—18 вв.(століття) розвернула свою діяльність т.з. «історична школа» (М. Камо, Н. Мотоорі і ін.), яка поставила своєю за мету укріпити С., відродити культ і повноту влади імператора. Після революції 1867—68 і до кінця 1945 С. користувався поряд з буддизмом заступництвом імператора і уряду. Регулярні відвідини синтоїстських і буддійських храмів були поставлені в обов'язок школярам і службовцям державних установ. В період 2-ої світової війни 1939—45 японська воєнщина широко використовувала С. для розпалювання шовіністах і мілітаристських настроїв, беззаперечного підпорядкування імператорові і всім, хто виступає від його імені. Поразка імперіалістичної Японії підірвала престиж С.; в грудні 1945 синтоїстськие установи були відокремлені від держави, частина синтоїстськой літератури була заборонена, священики втратили свій колишній офіційний статут. 1 січня 1946 японський імператор публічно відмовився від свого «божественного» походження. Проте в подальші роки С. поступово став відновлювати своє вплив і дещо модернізував своє учення. У грудні 1966 вирішенням уряду був відновлений як національне свято колишній «день підстави імперії» — кигенсецу (11 лютого) — день, коли по синтоїстським міфах Дзімму в 660 до н.е.(наша ера) вступив на престол. Демократичні сили країни дають відсіч спробам правлячих кругів знову використовувати С. для розпалювання шовінізму.
Літ.: Латишев І. А., Про роль релігії в політичному житті Японії, в збірці: Сучасна Японія, М., 1964; Светлов Р. Е., Релігія і політика. Про соціально-релігійні рухи в сучасній Японії, «Проблеми Далекого Сходу», 1974 № 2; Gundert W., Japanische Religionsge-schichte, Tokyo, 1935.
