Симонов Рубен Миколайович [20.3(1.4) .1899, Москва, — 5.12.1968, там же], радянський актор і режисер, народний артист СРСР (1946). Вчився на юридичному факультеті Московського університету. У 1919 поступив в драматичну студію ним. Ф. І. Шаляпіна, в 1920 перейшов в 3-у студію МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького) а (з 1926 — Театр ним. Вахтангова). Спочатку актор, з 1924 режисер, з 1939 головний режисер Театру ним. Вахтангова. У творчості С. багатогранно і яскраво виявилося пов'язане з традицією Вахтангова сприйняття сценічного мистецтва як свята, що відбилося в артистизмі і витонченості його акторських робіт, в їх поетичній натхненності. Для ранніх ролей С. — Димба («Весілля» Чехова), Труффальдіно і Панталоне («Принцеса Турандот» Гоцци) — характерні гротескова манера, підкреслена театралізація образів. Згодом С., значно поглибивши психологічну розробку ролей, зберіг гостроту сценічного малюнка, отточенность зовнішньої форми. Комедійний початок таланту С. блискуче розкрилося в ролях Віце-короля («Карета святих дарів» Меріме), Бенедикта («Багато галасу даремно» Шекспіра), Доменико Соріано («Філумена Мартурано» Де Філіппо). Трагічний колорит придбала в його виконання роль кісті-капітана («Аристократи» Погодіна); образам Сирано («Сирано де Бержерак» Ростана) і Олеко Дундіча («Олеко Дундіч» Ржешевського і Каца) актор при давав героїко-романтічне забарвлення. Глибокою громадянськістю, цілісністю розкриття ідейного вмісту, виразністю режисерської побудови відрізнялися його постановки: «Інтервенція» Славіна (1933), «Фронт» Корнейчука (1942), «Хома Гордєєв» по Горькому (1956), «Живий труп» Л. Н. Толстого (1962), «Правда і крівда» Стельмаха (1964) і ін. Значною віхою в розвитку сов.(радянський) театру став спектакль «Чоловік з рушницею» Погодіна (1937). Ставив комедії: «Мадемуазель Нітуш» Ерве (1944), «Кухарка» Софронова (1959) і ін. У 1928—37 очолював студію (Театр-студія під керівництвом Р. Н. Симонова). У Великому театрі поставив опери «Абессалом і Етері» Паліашвілі (1938), «Кармен» Бізе (1945) і ін. Керував 1-й, 2-й і 3-ою Вірменською студіями і Узбецькою студією в Москві. Викладав в Театральному училищі ним. Щукина (з 1946 професор). Ленінська премія (1967). Державна премія СРСР (1943, 1947 1950). Нагороджений 2 орденами Леніна, 2 іншими орденами, а також медалями.
Соч.: З Вахтанговим, М., 1959.
Літ.: П. Маркова А., Театральні портрети, М. — Л., 1939; його ж, Р. Н. Симонов в «Аристократах» Погодіна, в його кн.: Правда театру, М., 1965.
