Серов Олександр Миколайович [11(23) .1.1820, Петербург, — 20.1(1.2) .1871, там же], російський композитор, музичний критик. Народився в сім'ї чиновника. У 1835—1840 виучувався в Училищі правознавства, де зближувався с В. Ст Стасовим. У 1840—1868 служив в різних відомствах міністерств юстиції і внутрішніх справ. Багато займався музикою (грав на фортепіано, віолончелі), самостійно опановував композиторську техніку; вивчав філософію, художню і музичну літературу. До 40-м-коду рр. відносяться перші композиторські досліди (нескінчена опера «Мельнічиха з Марлі» і ін.). З 1851 С. постійно виступав у пресі як музичний критик (вперше на сторінках некрасовського «Сучасника»). З початку 50-х рр. був учасником музичних вечорів у М. І. Глінки (знайомство з ним відбулося ще в 1842), спілкування з яким зіграло велику роль у формуванні естетичних і творчих принципів С. В 1856—57 зближувався з молодими композиторами, членами творчого об'єднання , що стали згодом, «Могутня купка» . Пізніше різко розійшовся з ними. Під час закордонних поїздок (з 1858) С. познайомився з Ф. Аркушем, Р. Берліозом, Р. Вагнером і ін. Був прибічником і пропагандистом творчості і принципів музичної драми Вагнера. У 1867 спільно з дружиною В. С. Серової видавав журнал «Музика і театр».
Основна область творчості С. — опера. Він боровся за реалізм, за розширення круга оперної тематики і освоєння нових жанрів (історіко-легендарна, народно-побутова опера). С. відрізняли знання законів музичної драматургії, уміння поєднувати музику з сценічною дією. Проте його музичному стилю властиві деяка строкатість і еклектичність. С. належать опери: «Юдіфь» (на сюжет біблейської легенди, 1863, Маріїнський театр), «Рогнеда» (на сюжет з русявий.(російський) історії 1865, там же), «Вража сила» (по п'єсі А. Н. Островського «Не так живи, як хочеться», завершена Серової і Н. Ф. Соловьевим, поставлена посмертно, 1871, там же). Написав також симфонічні, хорові і ін. твору.
С. — один з найбільших представників російської класичної музичної критики. Поборник реалізму, він в своїй літературно-музичній діяльності поєднував бойову публіцистічность з майстерністю естетичного аналізу і науково-історичною обгрунтованістю думок. С. багато в чому слідував принципам Ст Р. Белінського, проте деколи позиції С. були непослідовні і суперечливі. Серед його праць — роботи про Глінке (в т.ч. «Досвід технічної критики над музикою М. І. Глінки», 1859), в яких він обгрунтував його значення як творця російської національної музичної школи (але С. не зрозумів своєрідності драматургії опери «Руслан і Людмила»), про А. С. Даргомижськом, Ст А. Моцарті, Л. Бетховені Вагнері. Для С. були характерні прямота думок, літературний темперамент, блиск і гострота викладу, полемічність.
Соч.: Критичні статті, т. 1—4, СП(Збори постанов) Би, 1892 — 95; Ізбр. статті, т. 1—2, М. — Л., 1950—57.
Літ.: Серова Ст С., Серови, Олександр Миколайович і Валентин Олександрович. [Спогади], СП(Збори постанов) Би, 1914; Хубов Р., Життя А. Серова, М. — Л., 1950: Кремльов Ю., Російська думка про музику, т. 2, Л., 1958; Ліванова Т. Н., Оперна критика в Росії, т. 2, ст 3—4, М., 1969—73.
