Середньоазіатське повстання 1916, виступ пригноблюваних народів Середньої Азії і Казахстану в період 1-ої світової війни 1914—18 проти колоніальної політики царського уряду Росії. Було підготовлено всім ходом соціально-економічного і політичного розвитку краю. Війна привела до посилення національного і колоніального гніту (зростання податків, податей, введення військових реквізіций і різних зборів на потреби фронту). Приводом для повстання послужив царський указ, оголошений 25 червня 1916, про примусове залучення на тилові роботи в прифронтових районах чоловічого «інородчеського» населення, згідно з яким закликалися з краю Туркестану 250 тис. чіл., із Степового краю 230 тис. чіл. Місцеві власті переклали основний тягар нової повинності на міську і сільську бідноту.
Повстання почалося 4 липня 1916 з виступів в Ходженте (нині м. Ленінабад Таджицької РСР). Незабаром воно охопило Самаркандську, Сирдарью, Ферганську, Закаспійську, Акмолінськую, Семипалатинську, Семіреченськую, Тургайськую, Уральську області з більш ніж 10-мільйонним багатонаціональним населенням. 17 липня 1916 військовий округ Туркестану був оголошений на військовому положенні. Повстання розгорталося стихійно, неорганізовано. Народний рух приймав різні форми: від масових обурень, відходу робітників з підприємств, батраків — з байських і куркульських господарств, відкочовують в глиб степів, в гори, втечі за кордон, знищення списків призовників, нападів на царських адміністраторів до відкритих масових озброєних повстань. Найбільший розмах повстання отримало в казахському степу, особливо в Тургайськой області. Його вождями стали національні герої казахського народу Амангельди Іманов і А. Джангильдін . По офіційним даним, в липні в Самаркандської області сталося 25 виступів, в Сирдарьї — 20 і у Фергані — 86. У 2-ій половині листопада 1916 чисельність повстанців досягла 50 тис.
Повстання було направлене проти царських властей, імперіалістичної війни, а також проти місцевої адміністративної верхівки, що допомагала російським чиновникам в їх грабежах і насиліях. Почавшись як антиколоніальне, антивоєнне, повстання поступово переростало в антифеодальне. Лише у деяких незначних по масштабу районах елементам феодального клерикалізму удалося спровокувати реакційні виступи націоналістичного характеру. Основними рушійними силами повстання були дехкане і скотарі, а також маси трудящих міста — робітники і ремісники. Повстанці застосовували партизанські методи боротьби. У Ташкенті ватажками руху виступили робітники Ю. Ібрагимов, Р. Ікрамов і ін.
Буржуазні націоналісти — джадіди і алаш-ордінці — закликали до підтримки царизму і допомагали проведенню мобілізації. Унаслідок наполегливого опору народних мас царському уряду удалося до 1 березня 1917 відправити з Туркестану на тилові роботи лише 123 тис. чіл. Повстання було жорстоко пригнічене царськими військами. Проте в Закаспійської області воно продовжувалося до кінця січня 1917. Як частина загальнодемократичного руху в країні було одним з яскравих проявів що назрівав в роки 1-ої світової війни революційної кризи, одним з передвісників буржуазно-демократичної революції в Росії.
Літ.: Повстання 1916 р. в Середній Азії і Казахстані. Сб. документів, М., 1960: Турсунов Х. Т., Повстання 1916 р. в Середній Азії і Казахстані, Таш., 1962; Усенбаєв До., Повстання 1916 років в Киргизії, Фр., 1967; Амангельди Іманов, Статті, документи, матеріали [А.-А., 1974].
