Семашко Микола Олександрович [8(20) .9.1874, с. Лівенськоє повіту Єльця Орловської губернії, — 18.5.1949, Москва], радянський партійний і державний діяч, один з організаторів сов.(радянський) охорона здоров'я, академік АМН СССР(Академія медичних наук СРСР) (1944) і АПН(Агентство друку Новини) РРФСР (1945). Член Комуністичної партії з 1893. Народився в сім'ї педагога. У 1891 поступив на медичний факультет Московського університету; з 1893 член марксистського кружка. У 1895 за участь в революційному русі був арештований і засланий на батьківщину під голосний поліцейський нагляд. У 1901 закінчив медичний факультет Казанського університету, працював лікаркою в Орловській і Самарі губернії. З 1904 працював в Ніжегородськом комітеті РСДРП; під час революційних подій 1905 один з організаторів страйку на Сормовськом заводі, за що був знов арештований. У 1906 емігрував до Швейцарії (Женева), де вперше зустрівся с В. І. Леніном. У серпні 1907 делегат на конгресі Штутгарту 2-го Інтернаціоналу від Женевської більшовицької організації. У 1908 разом з більшовицьким закордонним центром переїхав до Парижа, де до 1910 працював секретарем Закордонного бюро ЦК РСДРП; активно брав участь в роботі Партійної школи в Лонжюмо (1911).
На 6-ій (Празькою) Всеросійській конференції РСДРП (1912) С. виступив з доповіддю з питання про страхування робітників; складений ним проект резолюції був відредагований В. І. Леніним і прийнятий конференцією. У 1913 брав участь в соціал-демократичному русі в Сербії і Болгарії; на початку 1-ої світової війни 1914—18 був інтернований. Повернувшись у вересні 1917 до Москви, був вибраний від фракції більшовиків головою Пятніцкой районної управи. Делегат 6-го з'їзду РСДРП (б). Брав участь в підготовці Жовтневого озброєного повстання в Москві, організував медичну допомогу його учасникам.
Після Жовтневої соціалістичної революції 1917 С. — завідувач медико-санітарним відділом Моссовета; з липня 1918 до 1930 перший нарком охорони здоров'я РРФСР. Під керівництвом С. успішно проводилася робота по боротьбі з епідеміями, закладені основи радянської охорони здоров'я, створені системи охорони материнства і дитинства, охорона здоров'я дітей і підлітків, мережа науково-дослідних медичних інститутів. У 1921—49 професор, завідувач кафедрою соціальної гігієни медичного факультету Московського університету (з 1930 — 1-й Московський медичний інститут). У 1930—36 на роботі у ВЦИК — член Президії, голова Деткоміссиі, якою була доручена боротьба з безпритульністю, керівництво лікувально-профілактичною роботою в дитячих оздоровчих установах. У 1945—49 директор інституту шкільної гігієни АПН(Агентство друку Новини) РСФСР і одночасно (1947—49) — інституту організації охорони здоров'я і історії медицини АМН СРСР(Академія медичних наук СРСР) (з 1965 ВНІЇ соціальної гігієни і організації охорони здоров'я ним. С.). Ініціатор створення Центральної медичної бібліотеки (1918), Удома вчених (1922) в Москві. У 1927—36 головний редактор Великої медичної енциклопедії. Перший голова Вищої ради у справах фізичної культури і спорту (з 1923), голова Всесоюзного гігієнічного суспільства (1940—49). Делегат 10, 12—16-го з'їздів ВКП (б). Нагороджений орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора і медалями.
Соч.: Ізбр. проїзв.(твір), 2 видавництва, М., 1967.
Літ.: Мірський М. Би., Головний доктор республіки, М., 1964; Чачко М. І., Повість про народного комісара, М., 1972; Петров Би. Д., Потулов Би. М., Н. А. Семашко, М., 1974.
