Селянське повстання 1902 в Полтавській і Харківській губерніях, спалахнуло в умовах назріваючої революційної кризи в районах, де капіталістична перебудова поміщицького господарства привела до масового зубожіння селян, посиленого неврожаєм 1901. Політичні виступи пролетаріату і пропаганда соціал-демократів революціонізували селян. Повстання охопило суміжні повіти: Константіноградський, Полтавський, Валковський і Богодуховський. У нім брало участь до 40 тис. селян. З 7 березня по 3 квітня було розгромлено 105 поміщицьких економій, селяни захоплювали хліб, худобу, інвентар. Повстання було пригнічене військами, відбувалися масові екзекуції. 1092 чоловік були віддані суду, з них 836 чоловік засуджено до тюремного висновку. Указом 11 травня 1902 уряд поклав на селян відшкодування збитків поміщикам в сумі 800 тис. крб. (указ скасований в 1904). Відгуком на повстання з'явилися селянські виступи влітку і осінню 1902 в Курській, Чернігівській, Воронежській, Херсонській, Саратовській, Симбірськой, Рязанській, Волинській, Подільській губерніях і на Кубані. Указом 5 травня 1903 в 46 губерніях Європейської Росії була створена поліцейська варта повіту.
Літ.: Ленін Ст І., До сільської бідноти, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 7; Селянський рух в Полтавській і Харківській губерніях в 1902. Сб. документів Хар., 1961; Емелях Л. І., Селянський рух в Полтавській і Харківській губерніях в 1902, в сб.(збірка): Історичні записки, т. 38, М., 1951; Деренковський Р. М., Ленінська «Іскра» і селянський рух в Полтавській і Харківській губерніях в 1902 р., в сб.(збірка): Доповіді і повідомлення ін-т(інститут) а історії АН(Академія наук) СРСР, 1954, ст 2.
