Сейфулліна Лідія Миколаївна [22.3(3.4) .1889, селище Верхнеувельський, нині Чебаркульський район Челябінської області, — 25.4.1954, Москва], російська радянська письменниця. Закінчила Вищі педагогічні курси в Москві (1920). Друкувалася систематично з 1917. Повести і розповіді С., що належать до перших творів радянської реалістичної прози («Правопорушники», 1922, «Перегній», 1922, «Мужицька оповідь про Леніне», 1924, «Вірінея», 1924 «Каїн-шинок», 1926, і ін.), розкривали правду життя і боротьби народних мас в роки Громадянської війни 1918—1920, виразно показували ломку старого побуту, перебудову свідомості жінки-селянки. По мотивах «Вірінєї» була створена однойменна п'єса (1925, спільно с В. П. Правдухиним), поставлена радянськими і зарубіжними театрами. З подальших творів виділяються розповіді «Власність» (1933), «Таня» (1934), п'єса «Наташа» (1937), повість про Велику Вітчизняну війні «На своїй землі» (1946). Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
Соч.: Собр. соч.(вигадування) [Вступ. ст. І. Андроникова], т. 1—4, М., 1968—69; Ізбр. проїзв.(твір), [Предісл. Е. Старікової], т. 1—2, М., 1958; Художні твори, спогади, статті. [Предісл. і прімеч. С. Лубе], Оренбург, 1959.
Літ.: Сейфулліна в спогадах сучасників, М., 1961; Сейфулліна З. Н., Моя старша сестра. Спогади, М., 1970; Яновський Н., Лідія Сейфулліна. Крітіко-біографічній нарис, 2 видавництва, М., 1972; Російські радянські письменники-прозаїки. Біобібліографічний покажчик, т. 4, М., 1966.
