Сейтлієв Кара (1.1.1915, с. Караган, нині Бахарденського району, — 2.5.1971, ашхабад), туркменський радянський поет і державний діяч, народний письменник Туркменській РСР (1967). Член КПРС з 1950. У 1937—1941 вчився на філологічному факультеті Бакинського педагогічного інституту. З 1963 міністр культури Туркменської РСР. Друкувався з 1938. Перша збірка віршів — «Ліра поета» (1941). У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 опублікував збірки військово-патріотичних віршів «Бойове натхнення» (1942), «Систр» (1944). У післявоєнні роки поезія С. зберігає в основному публіцистично-цивільний характер (збірки «Джерело», 1950, «Під високим сонцем», 1955, «Квіти Індії», 1960), але немало у нього і ліричних віршів про любов, про природу. Багато віршів С. покладені на музику. Автор ряду п'єс. У 1966 удостоєний Державної премії Туркменської РСР ним. Махтумкули за текст до ораторії «Ленін» (1964, музика Д. Овезова). Голова правління СП(Збори постанов) Туркменської РСР (1955—59). Депутат Верховної Ради Туркменської РСР 2—7-го скликань. Нагороджений 3 орденами, а також медалями.
Соч.: Сайланан гошгулар (1938—1954), Ашгабат, 1955; Гошгулар, Ашгабат, 1957; Ганатли девур, Атгабат, 1962; Сайланан гошгулар ве поемалар, Ашгабат, 1971; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Круглий Рік весна, М., 1959; Незвичайні очі, М., 1962: Вірші М., 1964; Людина і світ, М., 1971; [Вірші], у кн.: Високе сонце, М., 1973.
Літ.: Феноменів До., Сонце — для людей, «ашхабад», 1970, кн. 6; Туркмен рада едебіяти, Ашгабат, 1972.
