Севрський мирний договір 1920, підписаний 10 серпня в Севре (поблизу Парижа) султанським урядом Туреччини і союзними державами — переможницями в 1-ій світовій війні 1914—18 (Великобританією, Францією, Італією, Японією, Бельгією, Грецією, Польщею, Португалією, Румунією, Королівством сербів, хорватів і словенських, Хиджазом, Чехословакією і Вірменією дашнака). Був складовою частиною Версальсько-вашингтонської системи . Мав на меті не лише відторгнення від імперії Османа арабських районів, але і розчленовування власне тур.(турецький) території, задушення кемалістськой революції, створення плацдарму для імперіалістичної інтервенції до Радянської Росії. У основу С. м. д. були покладені умови Сайкс — Піко угоди 1916 і вирішення конференції держав в Сан-Ремо в квітні 1920. До часу підписання договору велика частина Туреччини була окупована військами імперіалістичних держав. Згідно з угодою, Палестина і Ірак передавалися Великобританії, Сирія і Ліван — Франції як підмандатні території. Туреччина відмовлялася від всяких домагань на Аравійський півострів і країни Північної Африки, визнавала англійський протекторат над Єгиптом, англійську анексію Кіпру, передавала Італії Додеканесськие острова. Східна Фракия і Едірне (Адріанополь), Галліпольський півострів передавалися Греції; зона проток підлягала повному роззброєнню і поступала під контроль створеною Антантою міжнародної Комісії проток. Т. о., договір позбавляв Туреччину виходу до Середземного моря. Визначення кордону між Туреччиною і Вірменією дашнака надавалося третейському вирішенню президента США, які розраховували отримати мандат на Вірменію. Від Туреччини відділявся Курдістан, кордони якого мали бути визначені італійською для англо-франко комісією. С. м. д. відновлював режим капітуляцій ; фактично надавав державам Антанти право втручатися у внутрішні справи Туреччини, обмежував турецькі озброєні сили 50 тис. солдатів і офіцерів, в тому числе— 35 тис. жандармерії. С. м. д. викликав величезне обурення турецького народу. Уряд Великих національних зборів Туреччини (створено в квітні 1920) відкинуло договір. Навіть султан не зважився його ратифікувати. Військова і політична підтримка, надана Радянською Росією Туреччини (зокрема, радянсько-турецький договір 1921), що бореться, протиріччя, що загострилися, між імперіалістичними державами, рішуча перемога над імперіалістичними інтервентами в греко-турецькій війні 1919—22 дали можливість уряду М. Кемаля (Ататюрка ) добитися на Лозанській конференції (1922—23) офіційної відміни С. м. д.
