Светлов Михайло Аркадійович [4(17) .6.1903, Екатерінослав, нині Дніпропетровськ, — 28.9.1964, Москва], російський радянський поет. Народився в бідній єврейській сім'ї. З 1919 комсомолець; у 1920 доброволець-стрілець 1-го Екатерінославського територіального полку. Вчився в Московському університеті (1927—28). Друкувався з 1917. Перші збірки — «Рейки», «Вірші про ребе» (обидва — 1923), «Вірші» (1924), «Коріння» (1925). Романтична природа дарування С. в повну силу виявилася у віршах про Громадянську війну («Гренада», 1926; «Робітфаківці», 1925; «У розвідці», 1927, і ін.), де на пересіченні високого і житейського, далекого, затягненого романтичним серпанком, і близького, суто буденного народжується характерний светловський образ. У книзі «Нічні зустрічі» (1927) на зміну віршам пісенно-героїчних буд приходять вірші, що відобразили тривоги і збентеженість епохи неп(нова економічна політика) а, але в той же час і поглиблення вистав поета про революційну романтику: вона з'єднується з іронією, жартом, який поступово стає особливістю поетичної манери С. В 30-х рр. С. як лірик виступав рідше. Один з кращих віршів цього часу — «Пісня про Каховку» (1935, музика Дунаєвського). У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 С. був спеціальним кореспондентом газети «Червона зірка» на Ленінградському фронті, кореспондентом ряду фронтових газет. У ряді творів військових років (поема «Двадцять вісім», цикл віршів про Лізу Чайкиной і ін.) виділяється вірш «Італієць» (1943), побудоване як уявний монолог, що затверджує мрію про світ, про братерство людей. З середини 50-х рр., після значної перерви, С. випробовує прилив творчих сил. Для збірки його віршів «Горизонт» (1959), в якому отримала ліричне вираження нова смуга суспільного розвитку, як і для останньої книги «Мисливський будиночок» (1964), характерний перехід від романтичної підведеної і пісенності до природної розмовної.
Романтика і ліризм відрізняють і драматургію С.: «Глибока провінція» (постановка 1935), «Казка» (1939), «Двадцять років опісля» (1940), «Мис Бажання» (1940, не була поставлена), ворота» (1946) «Бранденбургськие, «Чуже щастя» (1953), «З новим щастям» (1956), п'єса-фантазія по мотивах К. Гоцци «Любов до трьох апельсинів» (1964). Смерть обірвала роботу над п'єсою про А. Сент-Екзюпері. Вірші С. переведені на багато мов. За книгу «Вірші останніх років» присуджена Ленінська премія (1967). Нагороджений 3 орденами, а також медалями.
Соч.: Ізбр. проїзв.(твір), т. 1—2. [Сост. і підгот. тексту З. Паперного], М., 1965; Вірші і поеми. [Вступ. ст., підгот. тексту і прімеч. Е. П. Любаревой], М. — Л., 1966; Собр. соч.(вигадування), т. 1, М., 1974.
Літ.: Воронський А., Прозаїки і поети «Жовтня» і «Молодий гвардії», в його кн.: Літературні портрети, т. 2, М., 1929; Винограду Верб., Про творчість М. Светлова, «На літературному посту», 1929 № 20; Любарева Е., Михайло Светлов. Крітіко-біографічній нарис, М., 1960; Паперний З., Людина, схожа на самого себе, М., 1967; Светов Ф., Михайло Светлов. Нарис творчості, М., 1967; «Ти пам'ятаєш, товариш... «Спогади про Михайла Светлове. [Укладачі Л. Лібедінськая, З. Паперний], М., 1973.
