Сап, інфекційне захворювання людини і тварин. Збудник — паличка С. (ACTINOBACILLUG mallei). Джерело інфекції — хворі (особливо при гострій течії С.) домашні тварини. Зараження людини відбувається при попаданні на пошкоджену шкіру і слизисті оболонки дихальних і травних трактів збудника хвороби, на місці проникнення якого утворюється темно-червоний вузлик з подальшою виразкою. З потоком крові паличка С. розноситься по організму і викликав гнійні ураження різних органів. Інкубаційний період зазвичай 1—5 сут. С. починається з ознобу, підвищення температури, болів в м'язах і суглобах. Надалі з'являються множинні гнійнички (перехідні потім у виразки) на шкірі (особливо на обличчі), потім у внутрішніх органах; гнійні виділення з носа, слизово-кровяниста мокрота. Для діагностики застосовують бактеріологічні, серологічні методи, пробу з алергеном. Хворий підлягає обов'язковій госпіталізації. У СРСР і багатьох інших країнах С. практично ліквідований.
Літ.: Руднев Р. П., Антропозоонози, М., 1970; Загальна і приватна епідеміологія, під ред. І. І. Елкина, т. 2, М., 1973.
Ст Л. Васильовський.
Сап у тварин протікає переважно хронічно і характеризується розвитком специфічних вузликів в легенях, на слизовій оболонці дихальних доріг і на шкірі. Хворіють С. коні, осли, мули, зебри і інші однокопитні, значно рідше — верблюди і хижі тваринні сімейства котячих (леви, тигри, леопарди). Хворі тварини виділяють збудника С. в зовнішнє середовище з носовим виділенням, при кашлі, з гноєм шкірних поразок. Чинники передачі збудника: інфіковані корми, вода, гній, предмети відходу і кінське спорядження. Сприяють поширенню С. розміщення тварин в тісних приміщеннях з недостатньою вентиляцією, знеособлений відхід. Гостра течія С. частіше спостерігається у ослів, мулів, хижаків, інколи у коней. Виявляється високою температурою тіла, різким пригнобленням, гіперемією слизистих очей і носа, на яких через 2—3 сут з'являються м'які жовтуваті вузлики, перехідні незабаром у виразки з нерівними краями. Через 2—4 нед тварини гинуть. У хижих тварин первинною ознакою хвороби є кульгавість на одну із задніх кінцівок, потім з'являються слизово-гнійне виділення з носа і виразки на шкірі спинки носа, кінцівок, хвоста. Хронічна течія С. спостерігається переважно у коней, характеризується періодичним підйомом температури тіла, емфіземою легенів, схудненням, кашлем, виділенням з носа. Діагноз ставлять на підставі епізоотологичеських, клінічних, алергічних, серологічних і патологогистологичеських досліджень; основний метод — очна малеїнізація (офтальмореакція ).
Профілактика і заходи боротьби. Всіх коней перед далеким перевезенням перевіряють на С., а що знов поступили в господарство карантініруют на місяць, піддають клінічному огляду і малеїнізації. У СРСР поголовне обстеження коней на С. проводиться повсюдно 2 рази в рік. При виявленні С. господарство карантініруют, всіх хворих і позитивно що реагують на С. тварин забивають, періодично проводять дезинфекцію приміщень і інвентаря.
Літ.: Сосов Р. Ф., Сап, в кн.: Епізоотологія, М., 1969.
