Санаторно-курортне лікування, вигляд лікувально-профілактичної допомоги населенню. Заснований на переважному використанні природних лікувальних чинників (клімату, мінеральних вод, лікувальних грязей, морських купань і т. п.). Проводиться з врахуванням досягнень курортології, клініки внутрішніх хвороб і інших медичних дисциплін. У комплекс чинників З.-к. л. входять також зміна обстановки і виключення хворої із звичних умов праці і побуту, особливості природних умов і ландшафту курортів і так далі
В СРСР напрям на З.-к. л. проводять з обов'язковим обліком принципів санаторно-курортного відбору. З.-к. л. підлягають хворі без виражених обмежень в самостійному пересуванні і самообслуговуванні; воно протипоказане при гострих фазах захворювань, злоякісних пухлинах, патологічній вагітності, інфекційних і психічних хворобах і так далі Щорік мільйони радянських людей отримують З.-к. л. (див. Курорти ).
В інших соціалістичних країнах З.-к. л. проводиться по тих же принципах, що і в СРСР.
В капіталістичних державах санаторії належать в основному приватним організаціям і особам (а також страховим касам і громадським організаціям), використовуються переважно для відпочинку і розваг з високою оплатою лікувальних послуг.
Літ.: Полторанов Ст Ст, Мазур М. М., Санаторно-курортне лікування і його ефективність, [М.], 1969; Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я, в кн.: Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік, М., 1971; Довідник по курортології і курортотерапії, М., 1973.
