Россіні (Rossini) Джоаккино Антоніо [29.2.1792, Пезаро, — 13.11.1868, Пасси, поблизу Парижа (у 1887 прах перевезений у флоренцію)], італійський композитор. Народився в сім'ї музикантів (батько — сурмач і валторніст, мати — співачка). З дитинства виучувався співу, грі на чембало, скрипці, теорії музики. Володіючи хорошим голосом, співав в церковних хорах, виступав як акомпаніатор і диригент хору в оперних театрах. Систематичну музичну освіту здобув у музичному ліцеї (1806—10) Болонськом, де займався у В. Каведаньі (віолончель), С. Маттєї (контрапункт). З 1806 член філармонічної академії Болонськой. Як оперний композитор дебютував в 1810 («Вексель на брак», Венеція), завоювавши широку популярність. Зв'язаний контрактами з антрепренерами Болоньі, Венеції і інших міст, писав по декілька музично-драматичних творів щорік. Ці опери, у тому числі «Шовкові сходи» (1812, Венеція), «Пробний камінь» (1812, Мілан), свідчать про формування творчої індивідуальності Р. В опере-серіа «Танкред» і опери-буфа «Італійка в Алжірі» (обидві 1813) виявилися реформаторські тенденції: Р. додав операм сучасне героїко-патріотічне звучання, знайшов нові виразні кошти. У обстановці міцніючого національно-визвольного руху італійського народу проти австрійського гніту це було захоплено зустрінуто публікою. У 1815 на прохання патріотів Болоньі Р. написав «Гімн незалежності», виконаний під його управлінням. Австрійська поліція встановила нагляд за Р., що тривав багато років. У ряді опер, написаних для Неаполя (1815—22, в основному для театру «Сан-Карло»), — «Отелло» (по Шекспірові, 1816), «Моісей в Єгипті» (1818), «Магомет II» (по трагедії Вольтера, 1820), «Зельміра» (1822) — втілилося тяжіння Р. до патетичного стилю, до драматизації опери-серпа, перебудови її в народно-героїчну. Звідси переважання ансамблево-хорових сцен, крізного музичного розвитку, драматичної характерності. Одночасно він працював над оновленням
опери-буфа, насичуючи твору цього жанру реалістичним вмістом. З найбільшим блиском музично-комедійний талант Р. виявився в опері «цирульник (1816, Рим; написана за 19—20 днів) Севільський» — шедеврі італійської опери-буфа. Р. прагнув до драматургічного і образного оновлення комічної опери, він створив побутову музичну комедію (ліріко-комічна опера «Попелюшка», 1817, Рим), реалістичну музичну драму («напівсерйозна» опера «сорока-злодійка», 1817, Мілан). Для творчості Р. характерне взаємопроникнення жанрів: у комічних операх з'являються драматичні і навіть трагічні ситуації, а в операх-серіа — жанрово-побутові епізоди. Р. вільно втілив в музиці своїх опер італійські народні пісенні і танцювальні рітмо-інтонації, всілякі побутові музичні жанри, багатющі можливості бельканто.
В 1823 у Венеції була поставлена «Семіраміда» — остання з написаних для Італії обпер Р. З 1824 він влаштувався в Парижі. Був музичним керівником Італійського театру, з 1826 — королівським композитором і генеральним інспектором співу. Вивчивши французьке оперне мистецтво, переробив свої опери «Магомет II» і «Моісей в Єгипті» (у Парижі — під назвою «Облога Корінфа», 1826; «Моісей», 1827), вигадав твору в жанрі французької комічної опери — «Граф Кричи» (1828). Р. багато що сприйняв від французької музичної культури, але в той же час він надав велику дію на оперних композиторів Франції.
В 1829 в обстановці суспільного підйому переддня Липневої революції 1830 у Франції була створена остання опера Р. — «Вільгельм Телль», що зіграла видну роль в розвитку жанру великої опери . Це — кращий з народно-героїчних опер Р., в ній по-новому потрактована героїка, твір виконаний патріотизму, народженого мрією про звільнення батьківщини. У монархічних країнах оперу переслідувала цензура, доводилося міняти назву, текст (у Росії — під назвою «Карл Сміливий»). Створивши близько 40 обпер, Р. після «Вільгельма Телля» відійшов від оперної творчості. У подальші роки їм написані фортепіанні, вокальні мініатюри, з творів крупної форми — «Стабат досвідчений» (1842), «Маленька урочиста меса» (1864). У 1836—55 жив в Болонье, флоренції, керував музичним ліцеєм Болонським. З 1855 знов влаштувався в Парижі, де його будинок був одним з авторитетних музичних салонів. Творчість Р. мала визначальна дія на подальший розвиток опери (Ст Белліні, Р. Доніцетті, Дж. Верді) і зробило вплив на еволюцію європейського оперного мистецтва 19 ст Невичерпне мелодійне багатство, легкість і іскриста експресивність музики, яскрава сценічність зумовили популярність обпер Р. у всьому світі.
Літ.: Серов А. Н., Россіні. Критичний нарис, в його кн.: Ізбр. статті, т. 1, М. — Л., 1950; Бронфін Е. Ф., Джоаккино Россіні, життя і творчість в матеріалах і документах, М., 1973; Radiciotti G., Gioacchino Rossini, Vita documentata, opere ed influenza su l’arte. v. 1—3, Tivoli, 1927—29: Weinstock H., Rossini. A biography, N. Y., 1968.
