Рейснер Лариса Михайлівна [1(13) .5.1895, Люблін, нині в Польщі, — 9.2.1926, Москва], російська радянська письменниця. Член КПРС з 1918. спільно з батьком, професором права, видавала журнал «Рудін» (1915—16), де виступала як публіцист і критик. У 1918—20 боєць, розвідниця, політробітник на Східному фронті і військовій флотилії Волжськой. Опублікувала серію нарисів про побачений і пережитий (книга «Фронт», 1924). Результатом зарубіжних поїздок Р. сталі книги «Афганістан», «Гамбург на барикадах» (обидві — 1925). У книзі «Вугілля, залізо і живі люди» (1925), що намітила дороги розвитку радянського нарису, зарисовки побуту і вдач уральської глушини і селищ Донбасу перемежаються з діловими економічними міркуваннями. Р. пише про ентузіазм робітників, нагадуючи, що він не може викупати недбайливість господарників. Для нарисової прози Р. характерні єдність аналітичної думки і поетичного відчуття, енергія і образність мови. Померла від тифу.
Соч.: Собр. соч.(вигадування), т. 1—2, М., 1928; Вибране. [Вступ. ст. І. Крамова], М., 1965; [Автобіографія], у кн.: Радянські письменники. Автобіографії, т. 3, М., 1966.
Літ.: Крамов І., Уранішній вітер. Повість, М., 1968; Лариса Рейснер в спогадах сучасників, М., 1969; Російські радянські письменники-прозаїки. Біобібліографічний покажчик, т. 7, ч, 2, М., 1972.
