Революція 1848-49 в Австрії, буржуазно-демократична революція, головними завданнями якої були ліквідація феодально-абсолютистських буд і дозвіл національного питання в Австрійській імперії. Рушійною силою революції були народні маси — робітники, міська дрібна буржуазія і селянство. Пролетаріат, недостатньо розвинений в ту пору, ще лише починав виділятися із загальнодемократичного табору і не висував в ході революційної боротьби своїх особливих політичних вимог. Гегемоном революції в Австрії виступила ліберальна буржуазія, вимоги якої не виходили за рамки конституційної монархії.
Безпосереднім поштовхом до революції в Австрії, почало якій було прискорено економічною кризою 1847, послужили революційні виступи у Франції, а також в Бадене, Гессен-Дармштадте, Баварії, Вюртемберге і інших державах Німецького союзу (лютий — березень 1848).
13 березня 1848 у Відні почалося народне повстання, що змусило австрійського канцлера Меттерніха подати у відставку, а імператора Фердинанда I — обіцяти конституцію. 17 березня було утворено уряд з представників дворянства і ліберальної бюрократії (з березня по листопад 1848 склад уряду неодноразово мінявся). Студентам, що активно виступали в ці дні, було дозволено створити свою озброєну організацію — «Академічний легіон», а городянам — Національну гвардію. У квітні був створений Комітет суспільної безпеки — неофіційний орган влади буржуазії. Почалося створення робочих організацій (Віденський робочий союз і ін.).
Революційні події в Австрії проходілі в умовах потужного підйому революційного руху в інших частинах багатонаціональної імперії Габсбургов (Революція 1848—49 в Угорщині, народні повстання в Мілані, Галіциі, Воєводіне, Хорватії).
25 квітня 1848 уряд обнародував конституцію, що проголосила різні свободи, але владу, що на ділі зберегла, в руках імператора і що призначається їм верхньої палати. 11 травня був опублікований виборчий закон, який обмежував число виборців високим майновим цензом і цензом осідлості. Рахуючи революцію закінченою, буржуазія прагнула запобігти її подальшому поглибленню. Уряд, щоб зломити революційні сили, видав 14 травня указ про розпуск Центрального політичного комітету (був утворений 7 травня представниками Національної гвардії) і створеного 20 березня Студентського комітету, а в кінці травня зробило спробу розпустити «Академічний легіон». Але на захист комітету і легіону виступив озброєний народ, і уряд вимушений був тимчасово відступити. 1 червня був виданий (10 червня доповнений) новий виборчий закон, який надавав активне виборче право всім чоловікам, що досягли 24-річного віку (ще 16 травня імператор опублікував указ про створення однопалатного виборного рейхстагу).
Червневе повстання 1848 в Парижі украй злякало австрійську буржуазію і сприяло її переходу в табір контрреволюції. У такій обстановці уряд, що підштовхується придворною камарільей, став поступово переходити в настання. 19 серпня був виданий указ про зменшення заробітної плати робітником, зайнятим на суспільних роботах. Протест робітників, що вилився в масові демонстрації, був пригнічений (23 серпня) Національною гвардією. 7 вересня 1848 був опублікований аграрний закон, яким передбачалася відміна без викупу лише особистих повинностей селян; панщина і оброк відмінялися за викуп що відповідав 20-кратній вартості щорічних селянських платежів.
На початку жовтня імператорський двір вирішив направити частину Віденського гарнізону на придушення угорської революції. У відповідь 6 жовтня у Відні почалося народне повстання, що з'явилося кульмінаційним пунктом австрійської революції: ремісники, робітники, студенти перегородили дорогу військам, що вирушали на фронт; частина гарнізону перейшла на сторону народу. Проте представники дрібної буржуазії і радикальній інтелігенції, повстання, що виявилися на чолі, не проявили належної рішучості і не зуміли створити єдиного органу влади для керівництва повстанням. Повстанці не отримали необхідної підтримки з боку демократичних сил герм.(німецький) держав. Їм протистояла сформована силами контрреволюції величезна армія під командуванням фельдмаршала А. Віндішгреца, яка обложила столицю і піддала її артилерійському обстрілу. 29 жовтня керівники повсталих вступили в переговори з Віндішгрецем і погодилися на безумовну капітуляцію. Героїчний опір продовжувала лише сформована в дні повстання з робітників мобільна гвардія. 31 жовтня імператорські війська вступили до Відня. К. Маркс охарактеризував згодом Жовтневе повстання у Відні як «... другий акт драми, перший акт якої був розіграний в Парижі під назвою «Червневі дні»» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 5, с. 494).
Після поразки Жовтневого повстання в Австрії було створено новий уряд — з представників феодально-монархічних кругів і крупної буржуазії на чолі з князем Ф. Шварценбергом. Імператор Франц Іосиф (що вступив на престол в грудні 1848 після зречення Фердинанда I) проголосив в березні 1849 введення реакційної конституції; рейхстаг, що засідав з 22 липня, розганяв.
Революція в Австрії потерпіла поразка. Головною його причиною була зрада буржуазії, що перейшла на сторону контрреволюції. Проте повне повернення до дореволюційних порядків було вже неможливе; звільнення селян від феодальних повинностей, хоча і за викуп, сприяло капіталістичному розвитку країни.
Літ.: Маркс До., Революція у Відні, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 5; його ж, Революція у Відні і «Kölnische Zeitung», там же; його ж, Останні вісті з Відня, Берліна і Парижа, там же; його ж, Перемога контрреволюції у Відні, там же; Енгельс Ф., Початок кінця Австрії, там же, т. 4; його ж, Революція і контрреволюція в Германії, там же, т. 8; Бах М., Історія австрійської революції 1848 Р., 2 видавництва, М., 1923; Кан С. Би., Революція 1848 років в Австрії і Германії, М., 1948; Революції 1848—1849, т. 1—2, М., 1952; Авербух Р. А., Боротьба віденської демократії проти аристократичної конституції (травень 1848), «Ізв. АН(Академія наук) СРСР. Сірок. історії і філософії», 1947 №4; її ж, Жовтневе повстання у Відні в 1848 р., «Питання історії», 1948 №10; її ж, Робочий рух у Відні в серпні 1848 р., в збірці: До століття революції 1848 р., М., 1949; її ж, Революція і національно-визвольна боротьба в Угорщині 1848—1849, М., 1965; її ж, Революція в Австрії (1848—1849 рр.), М., 1970.
