Рахункові слова, нумератіви, службові лексеми або іменники, в тій чи іншій мірі втратили основне значення, вживається як показники штучності, одиничності предметів, що вважаються, в атрибутивній словосполуці числівника з іменником (типа «п'ять штук олівців»). С. с. характерні для багатьох мов Східної і Південно-східної Азії (китайського, в'єтнамського, індонезійських і т. п.), індоїранських, тюркських дравідійських і ін. С. с. зазвичай вказують на приналежність іменника до певного семантичного класу. Порівняєте, таджицький ду нафар коргар — «два робітників», ду сар гусфанд — «дві вівці», ду дона себ — «два яблука». В цій ролі інколи виступають і суфіксальні елементи: таджицький дута одам — «дві люди», дута китоб — «дві книги». У ряді мов С. с. є одночасно частками одинично-невизначеного значення. Порівняєте в мові орія mote khande pustaka die — «дай мені яку-небудь книгу», але cāri khande āmba — «чотири штуки манго» (khande, khanda — частка і рахункове слово для класу імен, що позначають круглі, плоскі і довгасті предмети).
