Ратифікація (позднелат. ratificatio, від латів.(латинський) ratus — затверджений і facio — роблю), затвердження верховним органом державної влади даної країни міжнародного договору, ув'язненого її уповноваженим. Р. підлягають зазвичай лише найбільш важливі міжнародні договори, проте вона необхідна, якщо це передбачено самим договором, якщо намір сторін ратифікувати договір ясно витікає з обставин його висновку, якщо уповноважений відповідної держави підписав договір «під умовою Р.» або про таку умову прямо сказано в документі про повноваження представника.
Конституції більшості держав відносять право Р. міжнародних договорів до компетенції глави держави (з санкції найвищого законодавчого органу або без такої) або безпосередньо до компетенції найвищого законодавчого органу. Наприклад, Конституція СРСР право Р. надає Президії Верховної Ради СРСР або безпосередньо Верховній Раді СРСР. Закон про порядок Р. і денонсації міжнародних договорів СРСР від 20 серпня 1938 встановлює, що Р. підлягають мирні договори, що укладаються СРСР, договори про взаємну оборону від агресії, договори про взаємний ненапад, а також договори, при висновку яких сторони умовилися про подальший Р.
Р. оформляється кожною державою ратифікаційною грамотою, в якій вказується, що договір розглянутий ратифікуючим органом, приводиться текст самого договору, робиться заява про те, що договір дотримуватиметься даною державою, ставляться необхідні підписи і додається друк. При укладенні двосторонніх міжнародних договорів сторони обмінюються ратифікаційними грамотами; при Р. багатобічного договору держави-учасники здають ратифікаційні грамоти на зберігання якій-небудь державі (депозитарію).
